Еля відчинила двері ключем і увійшла до квартири. Перше враження було – помилилася адресою. Але ж ключ підійшов…
У передпокої на підлозі не лежала, а валялася купа взуття, включно із зимовим, хоча надворі був розпал літа.
На вішалці громадилися пальта.
Елеонора зовсім не виправдовувала свого імені: усі звали її Елькою. А «елькою» в народі називають розмір одягу, позначений англійською літерою L, що перекладається як «великий».
Елька ж була стрункою, тендітною дівчиною з майже прозорою порцеляновою шкірою, копицею природно рудого волосся і зеленими, чаклунськими очима.
У її манерах було щось котяче: саме так обережно і граціозно ходять коти, м’яко ступаючи лапами і обходячи всі перешкоди.
У неї були витончені, вузькі стопи, тонкі щиколотки і зап’ястя. А справжні поціновувачі жіночої краси знають, що саме це вважається ознаками витонченої аристократичної зовнішності, а не те, про що думає більшість.
Борис Вовчук, або Боб, як його називали друзі, звернув увагу на дівчину на останньому курсі. І пропав, як нині заведено казати.
Дівчина також зацікавилася хлопцем, у якому відчувалася чоловіча харизма. А досвідчені в кавалерах панянки добре знають, що харизма – головне. До того ж, Борис виглядав дуже надійним, а це в наш непростий час – найважливіше.
Невисокий і кремезний, він справді нагадував представника бобових: спробуйте розгризти суху квасолину! Отож-бо!
Юнак був схожий на великого плюшевого ведмедя: трохи клишоногі ноги твердо стояли на землі. Руки з накачаними м’язами завжди були готові захистити. Очі дивилися розумно і проникливо. І – повна відсутність неправильних звичок.
Вони почали зустрічатися, і Елька відчула, що хоче бути з ним завжди. Щоб увечері, притулившись до теплого, надійного боку, разом із ним мовчки дивитися телевізор: ось воно – справжнє щастя!
Борис не заперечував: йфому дуже подобалася Еля – він уже був у неї закоханий. І вони вирішили жити разом: для цього були всі передумови.
По-перше, звісно, кохання. По-друге, житло: у дівчини була непогана однокімнатна квартира – вона вважалася багатою нареченою. А ще батьки з обох сторін балували своїх чад, щомісяця виділяючи їм пристойну суму на прожиття. Усе – пазл склався.
Спільне життя не розчарувало, а навпаки: усе виявилося дуже кдасним. І, зауважте, зовсім без сварок.
Елька непогано готувала, що для сучасних дівчат – велика рідкість. Побут у неї був налагоджений до дрібниць. Адже, як кажуть, чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять.
Вона була ощадливою і акуратною, і Борис вже подумував, що саме така дружина має бути у представника прізвища Вовчук.
Елі також сподобалося спільне життя. Юнак виявився акуратним і був, як то кажуть, привчений до порядку: не розкидав шкарпетки і сам прав свої дрібні речі – негоже, щоб така краса ганяла своїми білими ручками в тазу. До того ж, він міг пропилососити без нагадувань і виносив сміття в будь-який час.
Тому й Елі почала приходити думка пов’язати з Борисом подальше життя. Але таких ідеальних чоловіків сьогодні не буває! Так, справді: у кавалера був один незначний мінус.
Чи радше слабкість – дуже сильно любить матір.
Так, Борис Вовучук дуже любив свою мамусю – він називав її тільки так. І вона також любила свого Борисика.
Чесно кажучи, Ельку трохи дивували ці сюсі-пусі, але що поробиш: мама – це святе.
До того ж, любов до рідних – не така вже й погана риса. Значить, людина добра. Те, що людина справді добра, підтверджувала любов юнака до солодощів, причому будь-яких: пиріжечків, морозива чи печива – усі ці зменшувально-пестливі слова були в лексиконі кавалера.
А бабуся Елі казала, що якщо чоловік любить солодке, значить, він добрий. І не вірити в це твердження у внучки не було підстав: баба Люся була дуже мудрою.
Час ішов, і в молодих усе було добре. Вони разом ходили на навчання, і в інституті їх усі сприймали як сформовану пару. Разом захистили дипломи – кожен свій – і вийшли на роботу.
І тут провидіння розпорядилося, щоб пані Фортуна повернулася до них обличчям, а не тим, чим зазвичай повертається хатинка на курячих ніжках до лісу: не стало баби Люся і вона залишила Ельці свою трикімнатну квартирку. Це був просто розкішний подарунок улюбленій онучці.
Після дотримання пристойностей і завершення жалоби, молоді навели відносний порядок – згодом, після новосілля, вирішили зробити капітальний ремонт.
І заїхали, а пізніше відсвяткували новосілля, запросивши рідню з обох сторін: хай потихеньку звикають.
І тут виявилося, що робота Ельки пов’язана з відрядженнями. З одного боку, це була розлука з коханим. Але, як відомо, для справжнього кохання це не перешкода: а в них, звісно, було справжнє кохання.
До того ж, тут відкривалася непогана можливість безкоштовно побачити світ: а «туризм нині дорогий».
Тому дівчина вирушила у двомісячне відрядження, наказавши коханому поводитися добре.
Вони весь час були на зв’язку: регулярно спілкувалися по відео, писали одне одному милі СМС, обмінювалися цікавими фото і, взагалі, тримали руку на пульсі. Інакше й бути не могло: передбачалося, що після повернення Елі вони одружаться – заяву вже було подано.
Еля була не лише красунею, а й розумницею, що також нині велика рідкість. Тому всю роботу вона виконала за п’ять тижнів. Але нареченому вирішила нічого не казати: буде сюрприз. Вона повернулася додому в неділю. І сюрприз таки був.
Уже стоячи біля квартири, дівчина звернула увагу на дуже затоптаний килимок. Складалося враження, що щодня по ньому туди-сюди ходило невелике стадо слонів, залишаючи брудні сліди.
З’явилося недобре передчуття: невже водив когось? Але сучасні жінки акуратні і так натоптати просто не могли. Тоді хто?
Еля відчинила двері ключем і увійшла до квартири. Перше враження було – помилилася адресою. Але ж ключ підійшов…
У передпокої на підлозі валялася купа взуття, включно із зимовим, хоча надворі був розпал літа.
На вішалці громадилися пальта. Біля дверей стояли два дитячі відерця з совочками: в одному, чомусь, була вода, а навколо був розсипаний пісок. У квартирі були люди: чути їхню розмову.
У Ельки все похололо: прийшли якісь люди, нареченого забрали і «віджали» житло. А тепер і її чекають. Альтернативних варіантів не було.
Стримуючи внутрішнє тремтіння, вона пішла на голоси: вони лунали з кухні. Побачене приголомшило: за столом сиділи чужі люди – чоловік у самих спортивках, бабуся, жінка при надії і двоє хлопчиків – вони їли. Коротше, бон апетит!
А біля вікна, як ні в чому не бувало, стояв живий і здоровий Борис і потягував пінне, яке, за його словами, він не любив.
– Поясни! – без передмов виголосила Елька, пильно дивлячись на коханого: тендітна дівчина вміла бути жорсткою, коли йшлося про її безпеку і свободу.
– Мила! – смикнувся Борис, кинувши банку в смітник. – А я тебе не чекав!
– Бачу. То хто ці люди?
– Та не хвилюйся ти так! – наречений спробував обійняти дівчину, але вона вивернулася.
– Хто ці люди? – наполегливо повторила поступлива Еля, миттю перетворившись на Елеонору.
– Це наші далекі родичі – мамуля попросила.
– А твоя мамуля знає, чия це квартира? Чи ти їй не сказав?
– Але ж вона попросила!
Ах, так, як же наївна Елька забула! Борисик дуже любив свою мамулю. І її слово було для сина законом. А дівчина, мабуть, для них нічого не значила.
– Отже, так, – крижаним тоном промовила Еля. – Я зараз піду і повернуся за годину. І щоб тут нікого не було, включно з тобою. Я зрозуміло висловилася?
– Але ж як… – почав Боря, але вона його перебила: – Ніяких але!
Та Еля не вийшла одразу на вулицю, а спустилася на поверх нижче: там жив її друг дитинства, давно і безнадійно закоханий у дівчину. Вони завжди спілкувалися, коли вона приїжджала провідати бабусю Люсю.
Друг працював тренером із бодибілдингу, мав відповідну зовнішність, і його присутність могла реально допомогти у вирішенні питання.
Юрко в недільний день був удома і з радістю погодився допомогти Елі. А поки запропонував випити кави і побалакати: було видно, що дівчині потрібно виговоритися.
І вони почали «розмовляти розмови», точніше, закоханий Юрко слухав Ельку, яка сумбурно розповідала про свої негаразди, і підтакував, коли треба: адже дівчина зараз, як ніколи, потребувала підтримки.
А, як відомо, розумними ми вважаємо тих, хто з нами погоджується. І дівчина, давно не бачивши Юру, подивилася на нього зовсім іншими очима.
А потім вони пішли до квартири, яка на той час мала бути вільною. Але виявилося, що Борис понадіявся на поступливість нареченої і нікого не вигнав. І зрештою, мамуля ж так просила, так просила… Та й чи виставить Еля на вулицю дітей: адже про весілля тоді не може бути й мови.
Дівчина із сусідом зайшли до квартири і оглянулися: усе залишилося, як було. А потім ніжна і трепетна Еля пройшла до вітальні і змахнула з вікна купу якогось мотлоху вниз із третього поверху. І тут наречений заголосив: – Зрозумів я, зрозумів!
І Борис зрозумів ще, що з дітьми номер не пройде. Тому всі, навіть малюки і літня бабуся, почали збирати речі – у цій квартирі їм більше нічого не світило.
За годину все було закінчено: можеш же, коли хочеш! Борис кидав благальні погляди в бік Елі, але присутність накачаного друга його явно стримувала.
А через годину у двері подзвонили: на порозі стояла розлючена потенційна свекруха.
І в дівчини майнула думка:
Яке щастя, що я не вийшла заміж за Борисика! Оце справді, Бог відвів, як казала бабуся Люся.
Літня жінка була в домашньому халаті: мабуть, обурення не дало їй часу навіть переодягнутися. Вона відкрила рота і понеслась…
І тут Елька дізналася про себе багато цікавого, включно з деякою гостренькою лексикою. Але це її вже не цікавило.
І тоді мила і ніжна дівчина з інтелігентної сім’ї зробила те, що могло бути розцінено по-різному: несподівано вихлюпнула воду із забутого в поспіху дитячого відерця просто в червоне обличчя крикливої тітки зі словами:
– Охолоньте трохи, мамусю!
Слово «охолоньте» дуже любила її бабуся. І Борисикова мама раптово замовкла.
До того ж, вихлюпнута вода завжди чинить благотворну дію. І цей випадок не був винятком. А потім до передпокою вийшов накачаний сусід і ввічливо запитав:
– Вам допомогти?
До тітки почало доходити, що вона «даремно розігналася». Тому вона мовчки пішла.
Весілля не відбулося, і Еля залишилася одна в трикімнатній квартирі. Хоча чому одна?
На відстані витягнутої руки жив друг, а з нею залишилося відчуття глибокого морального задоволення.
