Чоловік у Ліди був хороший. Одружувалися молодими, по любові донечка народилася. Мав Коля золоті руки, все міг зробити. А яка у селі оплата? Могорич. Чоловік не вмів відмовити, і поволі став спиватися. Ліда спочатку воювала, намагалася врятувати, але врешті махнула рукою.
За матеріалами – Вісник.К.
І Коля поступово переселився у літню кухню.
Ліда періодично туди заходила, прибирала, прала і щодня залишала йому вечерю. Який не який, а все ж жива душа. Не могла інакше.
– Як там твій? – її подруга з дитинства Зойка була грім-бабою і слів ніколи не підбирала. – Ні кує, ні меле?
– Ні кує, ні меле, – погодилася Ліда і крутнулася по домашнє винo та чарки. Вони майже щонеділі збиралися разом на жіночі посиденьки.
– Тре тобі якогось мужика знайти, – безапеляційно заявила Зоя. – А то сидиш тут: ні вдова, ні жона.
***
Через пів року Ліда офіційно стала тещею. Після весілля молодята вибралися на квартиру у місто, Ліда сповна відчула, що таке самотність. Заледве не вила у тих чотирьох стінах вечорами. Чекала вихідних, бо тоді складала сумку з гостинцями і їхала до дочки.
– Сідайте, підвезу! – поряд з нею пригальмувала автівка Зойчиного чоловіка. Щоправда, гукнув до неї син Іванко, він був за кермом.
– Ой, дякую, як же добре, що ти нагодився, – всілася у тепленький салон, радіючи, що не доведеться чекати маршрутку і трястися нею.
Йванка вона хрестила, він ріс на її очах. Але останнім часом не бачила його. У старших класах хлопчина вчився і жив в обласному ліцеї-інтернаті для математично здібних. Потім поступив у Львів, навідувався додому рідко. Ліда достеменно знала, як і чим живе її похресник від Зої, але самого не бачила вже років три, а може, й чотири. Тож тепер в усі очі розглядала дорослого Йванка і не могла повірити, що це саме той колишній веснянкуватий хлопчина.
– Як ти виріс і змінився! – ахнула вражено.
– Ну так, – погодився парубок і повернувся до Ліди. – А ви от зовсім ні. Час над вами сили не має.
– Боже, Йванку, то ти такий став галантний кавалер?! Хто тебе навчив так лапшу на вуха вішати? – засміялася Ліда.
Сказати, що Ліда була вражена перевтіленням Йванка з дитини у мужчину, то нічого не сказати. Вона жила цими емоціями кілька тижнів. Зоя, почувши стільки похвали на адресу її синочка, і собі розцвіла. Він був її гордістю, надією і майбутнім. Тож навіть пари йому не могла дібрати. Жалілася Ліді, наче дівки тепер пішли всі нездалі: страшні, банькаті, косоокі. Жодна й близько стояти не могла поряд з її сином.
– А він за кимось упадає? – запитала зненацька Ліда.
– Та ні, тут йому пари нема! – заявила, наче відрізала, Зоя. – Ой, кумо, що хотіла тобі сказати: Йванко ганяє в місто постійно, ми ж йому машину передарували, то міг би тебе з клунками підвозити. То ти як будеш десь збиратися, дай мені знати.
У Ліди зрадницьки підстрибнуло серце. Після тієї зустрічі вона стала дивитися на свого похресника зовсім іншими очима. І точно не материнськими. Нeнавиділа себе за це! Сідала до нього в машину і клялася, що буде серйозною і слова не промовить. Але Іванко забаламучував, сипав компліментами та жартами й іноді так проникливо дивився просто в очі, що Ліда готова була поклястися – вона йому теж подобається…
***
– Лідко, витягай свій бутель з винoм, йду до тебе, – останнім часом Зоя частенько забігала пожалітися. Вона не могла зрозуміти, що сталося з її сином. Він постійно десь пропадав, говорити з матір’ю не хотів. Не дивно, що Зої лізли у голову страшні думки про погану компанію і дівок-аферисток.
– На тебе хоч і не дивись, – буркнула Зоя, як завше. – У мене проблеми, а ти сяєш, як нова копійка! Признавайся, хахаля якогось знайшла?
Ліда й справді останнім часом розквітла, помолодшала. І якби Зоя не була в такому стані, вона б помітила, як ніяковіла перед нею подруга. Вона відводила погляд і червоніла, наче мак. Сором пік її душу.
– Я того малого приперла до стіни і не відпустила, поки не зізнався, – обуренню Зої не було меж. – Таки зв’язався мій Йванко з якоюсь! Сказав, щоб не лізла в його особисте життя.
– Чого відразу «якоюсь»? – аж спалахнула Ліда. – Може, то якась хороша… дівчина?
– А ти його не захищай! Совається з якоюсь, всі гроші на цяцьки їй спускає, – Зоя у гніві була страшна, готова рвати і метати.
Ліда вкотре сіпнулася і бігом заховала під стіл руку, на якій віднедавна красувався модний годинничок. Подарунок від… Іванка. Подумалось, що треба цей таємний роман закінчувати.
***
Правду кажуть: рано чи пізно, але таємниці розкриваються. Ліду з Іваном побачила та сама перша пліткарка Катря. Це сталося випадково, у місті, через вітрину кафе, в якому вони думали, що сховалися. Значить, так треба було. Катря рознесла новину моментально. Увечері пригналася Зойка і влаштувала такі “розбірки”, що аж Лідин чоловік очуняв від свого хмільного сну і заходився розбороняти жінок.
Село гуділо ще довго. Іван, молодий і гаpячий, зібрав речі і вибрався від батьків на свій хліб. Він навіть був готовий вселитися до Ліди, одружитися на ній.
– Іванку, зрозумій, у мене є законний чоловік, – ніжно переконувала його Ліда. – Ти молодий, гарний, у тебе попереду життя. А у мене – лише пенсія… І я не хочу, щоб люди називали тебе моїм сином.
Ліда пережила і осуд, і сором, і плітки. Допомогло, як не дивно, нeщастя, яке трапилося з її чоловіком – iнcульт. Кинулася виходжувати з усіх сил. Мало не з того світу витягнула. Він прожив у теплі, догляді і, як казав, щасті ще п’ять років. Потім стала знаходити втіху в онуках. Йванко виїхав за кордон, там одружився, але про Ліду не забував – раз у рік, на свій день народження, вона отримувала від нього через кур’єра букет квітів.
Автор – Юлія САВІНА.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news суворо заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.
Фото – ілюстративне(pixabay.com).
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
