Чому тоді я так вчинила? Дуже просто – я хотіла вийти заміж, а коханий казав, що це єдина причина для одруження. От я й наважилася.
Я закохалася в Тараса так сильно, як можна лише в двадцять. Мріяла про спільних дітей, білу фату і будиночок з квітником. Що я заварюватиму каву на просторій кухні, а чемні діти самі одягатимуться в садок.
Та, якщо чесно, то я далі за весілля й не загадувала, головне аби в платті гарно виглядати і щоб ніхто з подружок нареченої не був красивішим від мене, тому вартувало їм підібрати колір суконь такий, щоб вони на моєму фоні блідли чи навіть зеленіли.
Як бачите, аргументи я мала залізні, але мій коханий сказав, що не планує заміжжя, хіба я буду дитину від нього чекати і тоді вже він, як порядна людина погодиться.
Мені б задуматися, але я думала лише про одне – я буду в весільному платті з животом? Оце вже ні! Я собі так весілля не зіпсую.
Пішла до подружок, а вони й порадили піти до Олі, вона чекала дитину і тестів мала цілу купу та й новий могла легко зробити.
І ось я за шоколадку отримую довгоочікувану річ та показую Тарасу. В того отакенні очі, але що вже робити?
– Давай ми найперше з’їдемося, а там буде видно, – каже мені коханий.
Я не заперечувала, бо це ж уже крок до весілля, проте, ні через тиждень, ні через другий не було й натяку на весілля, але зате вимог щодо мене було безліч: не вмію готувати, все розкидаю, не прибираю, купу пилу, багато говорю, дивлюся лише в телефон.
Але далі було ще більше – я не впізнавала свого коханого в тому чоловікові, який постав переді мною.
Було таке враження, що вже не треба Тарасу грати в нормального чоловіка, то можна й одяг розкидати по квартирі, залишати тарілки і чашки де попало, чавкати і не користуватися йоржиком.
Я пробувала казати, що так не можна поводитися, але чула тільки усміх:
– А куди ти вже дінешся? Ти ще маєш постаратися аби я тебе заміж покликав.
– Перепрошую?
– Правильно, перепрошуй і вибачайся, і виправляйся, бо мене геть така дружина, як ти не влаштовує.
Ти б поїхала до матері, щоб вона тебе навчила трохи всьому, а то не подивлюся, що дитина моя і сама її ростити будеш.
Оце я лише два тижні в ролі «нареченої», а вже такі претензії.
Після чергової перепалки я зрозуміла, що таки краще взяти речі і по-тихому втекти до мами.
Я вже не вірила, що Тарас зміниться, бо така ситуація була не вперше, спочатку він ще перепрошував, що погарячкував і не хотів таке мені казати, але потім все частіше і частіше звучали слова, які я не заслужила.
– Як будеш вертатися, то лише як вправна господиня, бо інакше будеш сама дитину ростити, – усміхався він.
Я більше до Тараса не верталася і дякувала Богу, що все так склалося і його характер проявився першим. Відтоді я дуже звертала увагу на те, як веде себе чоловік в напружених ситуаціях, бо це дуже багато говорить про його характер. Як би я не закохувалася, але це правило рятувало мене, доки я не зустріла справді гідного чоловіка, якого я не маю бажання перевіряти.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
