«Ще про унітаз. Багато хто з «визволителів», уперше в житті у 1939 побачивши унітаз, вирішили, що це вмивальник, ба навіть воду з нього пили і ще нарікали, що він надто низько. Коли я це описував, то були такі, що обзивали це анекдотом», – розовідає письменник Юрій Винничук.
«Та ось мені трапилися воєнні спогади відомої історикині Кароліни Лянцкоронської. Офіцер, який поселився у її помешканні, «намагався нищити все, з чим не міг собі зарадити, повикидав з кухні все надто для нього складне причандалля. Особливо грізну реакцію у нього викликало все, що пов’язано з водотягом. Вже Андзя (покоївка, – Ю. В.) мене попередила, що «щось є зле, бо він дає нурка до кльозету».
Наступного дня він бігав за нею з револьвером, звинувачуючи в саботажі. Мовляв, це вона винна, що вода після того, як смикнути за ланцюжок, спливає не безперервно, а через те він ніколи не може встигнути помити обличчя». Karolina Lanckorońska «Wspomnienia wojenne» (Краків, 2002)», – додає він і підкріплює історичним фактом: як свідчать записні книжки Петра Панча, восени 1939 р. після появи в готелі «Жорж» совєтських громадян, з’явився на спинці накривки унітазу напис: «На єйо садяться, а не стают ногами».
А ми можемо лише сказати, що й зараз трапляються такі, що жаліються на низькі умивальники.
Фото: скрін.
05/25/2022
