Про свій приїзд сестра моя заздалегідь не говорила. Місяць тому о п’ятій ранку хтось настирливо почав дзвонити у двері нашої квартири, я туди. а то сестриця моя з Канади повернулась. Тоді, я щиро зраділа, адже думала, що вона на зовсім приїде і мені буде поміч із татом, та хто ж знав, що саме вона задумала.
Нині я у столиці з батьками своїми проживаю. Раніше в селі з чоловіком і дітьми була, а зараз мушу мамі допомагати, адже у тато мій зліг раптово. Дуже важко мені, якщо чесно. До себе тата забрати не можу, адже йому кілька разів на тиждень певну процедуру проходити потрібно, мама на очах здає, переймаюсь, що скоро і вона поруч із татом лежатиме, а вдома чоловік і діти самі-по-собі. Павло у мене дуже добрий, але не залізний. Йому теж не просто лишитись одному із дітьми.
Сестра моя у столиці проживала до березня минулого року. Виїхала вона із дітками аж у Канаду дуже швидко. Ми й не знали, що вона збирається. Я не думала узагалі про те аби їхати кудись, адже тата лишати в такому стані було для мене неприйнятно, а для Рити такого питання навіть не стояло. Нам вона уже з потягу зателефонувала. Сказала, що не заради себе все те робить.
Коли вона приїхала я щиро зраділа. Думала, що вона залишиться, а я повернусь до родини, проте вона вже зранку наступного дня кудись побігла. А потім почала з зубами лад наводити, бо в Канаді то дуже дорого. Їздила із племінниками по Києву, щось робила а до тата із мамою заходила лиш аби привітатись, або сказати “бувайте” коли кудись вчергове з дому виходила.
А одного дня вона сама підійшла до мене і сказала, що я можу поїхати додому а вона мене підмінить. Я була дуже рада і одразу ж сіла в автобус, поїхала до дітей і чоловіка. Якби знала, що сестриця задумала…
Рівно через три дні до мене зателефонувала мама і попросила приїхати на допомогу адже Рита вранці полетіла знову у Канаду. Я отетеріла. Сестриця моя ніби як повинна була залишитись, а тут “полетіла”. Коли ж я приїхала почула дуже цікаву новину – сестра вирішила в Канаді залишитись назавжди і сюди вона приїздила задля того, аби розібратись із документами і з житлом. Мене особливо вразило “із житлом”, адже жила вона в квартирі бабусі моєї покійної і та квартира належала мамі моїй.
— Вона мені все розповіла, пояснила. Дітям там дуже добре, вони щасливі і задоволені. А от їй не просто, адже оренда квартири дорога, та й на життя кошти потрібні. А там вона знайшла квартирку невелику у містечку дуже гарному. – говорить мені мама, – Так ото ще з Канади вона про все домовилась а коли приїхали, то ми швидко житло і продали. Поїхала вона купувати там собі квартиру. Будуватиме своє життя з нуля бідося.
У мене дар мови відняло. Стою кліпаю і не знаходжусь, що сказати. І головне – мама стоїть задоволена і щаслива, адже донці змогла допомогти.
У мене руки опустились нині. Нічого робити не можу. Чоловік кличе додому почувши все це, каже, що мама моя ясно дала зрозуміти, хто для неї рідніший і важливіший, навіть чути не хоче про те, що я повинна залишитись:
— Тобі тато і мама старенькі а їй усе на блюдечку? Най дума, як батьку і матері допомагати, адже має за що їм дякувати. Тобі за труди анічогісінько. Так, тато і мама мають свою квартиру, але я більш ніж упевнений, що коли час прийде, сестра приїде за своєю частиною спадку. Хіба ні?
Я розумію, що він правий. У мене вже й виправдання скінчились, адже до приїзду сестри я хоч могла сказати, що її немає і тільки я можу мамі допомагати.
І що робити? І матері залишити не можу, але й родина розсиплеться, якщо я тут буду.
Прошу вашої поради, як вчинити вірно, аби потім спати з чистою совістю і не шкодувати усе життя?
04,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
