fbpx
Історії з життя
Про те, що свекруха спілкується з колишньою дівчиною чоловіка, Світлана дізналася випадково: побачила їх разом у торговому центрі. Олена Володимирівна з Олею сиділи у зоні фуд-корту, на столі були келихи, закуска. Їй здалося, що зустріч не спонтанна – сидять, мабуть, давно, активно спілкуються

«Оце так!» – подумала невістка. — «А хтось казав, що ця Оля стільки нервів Андрієві зіпсувала, тільки даремно час з нею витратив. І співав мені дифірамби: мовляв, як добре, що вона зрештою втекла і син зі мною одружився».

Роман у Олі з Андрієм почався ще у школі, потім вони жили кілька років разом, до РАЦСу так і не пішли, дітей не нажили. Оля вважала, що заслуговує на краще: не дивитися на ціни, модно одягатися, вечеряти в дорогих ресторанах, подорожувати, весь час щось вигадувала, кудись прагнула, любила зміни. Заради неї Андрій перевівся на заочне, пішов працювати. Якось всю заначку витратив на шубу, про яку мріяла.

А потім однокласниця зустріла чоловіка своєї мрії – багатого та розлученого – і пішла до нього, хоч той був старшим за неї на 20 років. Щоправда, там теж не зрослося, вона зрештою поїхала до столиці, потім ніби в Туреччині з кимось жила. Словом, Оля досі шукає, кому продати свої принади якомога дорожче.

Все це Світлані ще до весілля розповіла свекруха:

– Знаєш, дитинко, бувають такі жінки—вертихвістки, вони не створені для сім’ї. А мій Андрій, навпаки, сім’янин, весь у батька. Завжди хотів дітей, вмовляв Олю, а вона – ні в яку. Та що там говорити, вона й прибирання на мене скинула. Добре, що поїхала. Андрій не був би з нею щасливий, лише б переймався через те, що не може дати їй те, чого вона хоче.

І ось – нате вам, повернулася зірка. Сидить, п’є іскристе з матір’ю колишнього хлопця, кісточки, мабуть, перемиває, йому та його дружині. Неприємно. Світлана підходити до жінок не схотіла, швиденько розвернулася і пішла, доки її не помітили.

На дні народження онука невістка, неначе ненароком, сказала:

– Кажуть, Ольга Максимченко у місто повернулася – не знаєте, чого б це раптом?

Олена Володимирівна здивовано підняла брови:

– Що справді? Перший раз чую. Ну, певне, черговий наречений зіскочив.

Ось тут Світлана напружилася. Батьки Олі живуть поруч зі свекрухою, вона цілком могла зустріти колишню сина випадково на зупинці. А тут — обманює, приховує, що вона з нею бачилася. Навіщо? Запитати прямо було якось незручно. Зрештою, свекруха сама вирішує з ким їй спілкуватися, це її справа. Тільки для себе Світлана зробила висновок, що чоловіковій матері довіряти не можна, треба зважувати кожне слово та навчитися вести розмови виключно про моду та погоду. Шила в мішку не приховаєш. Таємниця завжди знайде спосіб вилізти назовні. Якось, коли чоловік сказав Світлані, що мама чекає їх на вечерю, вона не стрималася:

– Не піду, не хочу її бачити.

— Чому? Ви посварилися?

— Ні, просто настрою немає. Та й хотіла у суботу до Тетяни поїхати.

— Припини, ми давно вже не були в неї — мама ображається, хоч і не каже про це.

– Ось тому й не хочу: вона ніколи прямо нічого не говорить, ніби ми маємо її думки читати. А ще краще – вгадувати.

— Світлано, ти чого?

Так, слово за слово, Андрій і витягнув із дружини «твоя мати таємно спілкується з твоїм першим коханням».

Він здивувався:

– Що означає «таємно»? Вона завжди з її батьками товаришувала, Ольга на її очах виросла, а потім ще й у нас жила три роки. Звичайно, їм є про що поговорити все життя знайомі.

— Може й так. Тільки приховувати навіщо?

— Скоріше за все, вона розуміє, що тобі це неприємно, от і мовчить.

— Приємного тут мало, однак найбільше мені не сподобалося саме те, що свекруха обманула. Вона вважає мене якоюсь неадекватною чи що? Навіщо приховувати безневинну дружбу?

— Не знаю. Запитаю при нагоді.

— Ще цього не вистачало! Навіть півслова їй не кажи.

Світлана навіть не здогадувалася, що сама випустила джина з пляшки. Тієї суботи Андрій поїхав до мами на вечерю один, сказав, що дружина занедужала. Звісно, завів розмову про колишню. Мати не стала нічого приховувати:

— Так, ми з Олею часто бачимося і спілкуємося. Що тут крамольного? Ми ж цивілізовані люди. Вона вже майже рік, як приїхала. Зовсім не змінилася – така ж, як і була. Влаштувалась маркетологом до батька на фірму, той не може натішитись – каже, що помотало життя доньку, стали мізки на місце. Вона мені сама дзвонить, заходить на каву вечорами – побалакати. З такою світлою ностальгією згадує часи, коли ми тут мешкали всі разом.

– А Світлані ти навіщо збрехала, що не бачила її?

– Але ж вона мене теж прямо не спитала — адже я помітила її тоді, в торговому центрі. Не підійшла, втекла, потім заходить із питаннями здалеку. Мабуть, боїться, що колишня до тебе не охолола. Та й ти, синку, цілком можливо, не охолонув, якщо твоя дружина так реагує. Чи є у неї підстави ревнувати?

— Мамо! Я не збираюся з тобою це обговорювати. А Ользі передавай привіт.

– Обов’язково.

Через кілька місяців Андрій почав регулярно на вихідних їздити нібито до друга на дачу – допомагати будувати лазню. Світлана відчувала, що щось не так. Чоловік змінився, став відстороненим. Вона дзвонила без приводу, все хотіла підловити його на брехні. Перший раз у житті намагалася перевірити телефон чоловіка, але там стояв пароль — не вийшло. А одного разу Ольга зателефонувала при ній: Андрій був за кермом, Світлана побачила ім’я, але куди більше її вразив вираз обличчя її чоловіка.

Вона розсердилася. Вискочила з машини, наговорила всякого. Андрій винувато мовчав. Не виправдовувався, не намагався її заспокоїти чи втримати. Стало зрозуміло – минулі почуття повернулися. Однак найважче було усвідомити те, що вони, швидше за все, нікуди й не зникали.

Через рік Андрій та Ольга побралися. Дітей вони не мають. Світлана регулярно приходить до Олени Володимирівни – їм завжди є про що поговорити – та із задоволенням привозить до бабусі онука на вихідні та на канікули.

Svitlana Sushko.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page