Про те, що у нас будуть гості я не знала, тому і здивувалась щиро. Погодьтесь, дивно повернутись додому у розпал свята про яке тебе, навіть не попереджали: “Скільки тебе чекати? – прошипіла свекруха з милою посмішкою на обличчі, – Я вже зашиваюсь, а ти вештаєшся казна-де. Готуй салати, бо я не встигну.”

Про те, що у нас будуть гості я не знала, тому і здивувалась щиро. Погодьтесь, дивно повернутись додому у розпал свята про яке тебе, навіть не попереджали: “Скільки тебе чекати? – прошипіла свекруха з милою посмішкою на обличчі, – Я вже зашиваюсь, а ти вештаєшся казна-де. Готуй салати, бо я не встигну.”.

Зі своєю свекрухою я ніяк спільної мови знайти не могла. Добра і люб’язна до усіх, при одному погляді у мій бік вона змінювалась до невпізнання.

Їй не подобалось у мені все: робота, відсутність “хорошої” освіти, мої батьки, моя родина, мій характер. Єдине що вона доброго мені казала: “Ну хоч гарненька”.

Сину своєму при мені говорила, що той вимкнув голову побачивши мої очі. Бачте, він же був заручений і саме перед тим, як мене зустріти, він зі своєю нареченою стосунки припинив:

— Якби не ти, вони б помирились і зараз би в них була сім’я. Так ні, ти тут.

Та ще й до всього – нареченою мого чоловіка була донька кращої подруги моєї свекрухи. Тож зорі вже так стали, що я зіпсувала їм усе: подруги не породичались, син не отримав хорошу дружину, та ще й на роботу його не взяв батько тієї нареченої.

— Зараз би на власному авто у Париж їздив, а не в метро з пересадками, – відверто висловлювала своє невдоволення свекруха.

Та ми із чоловіком одне одного кохали. Квартира у мене була, хай і не в найпрестижнішому районі, але своя. Та й робота дозволяла не просити ні в кого допомоги. Я заробляла і заробляю гарно, ще й маю підробіток. От, скоро зберем на власне авто – кредит вирішили не брати.

Тож і здивувало мене те, що одного суботнього дня, після повернення з роботи застати у нашій квартиру купу незнайомців святково вбраних, та ще й свекруху на моїй кухні.

— Чого стоїш? Допомагай. Не бачиш я не встигаю?

Мій холодильник був заповнений тазиками із їжею, судочками, мисками і салатниками. Видно, що свекруха все те з дому принесла.

— Що за привід? – запитала я включаючись у процес, – Чого мене не попередили, я б раніше відпросилась?

— Тільки тебе тут бракувало, – мовила свекруха мені все так же приглушено. – Тут тільки найближчі зібрались. Якщо не знаєш, то у нас із чоловіком тридцята річниця шлюбу, невісточко.

Серед найближчих звісно ж була і подруга ліпша, і її досі не заміжня донька.

— Риточко. – підвівся мій чоловік із крісла в якому сидів поруч зі своєю колишньою нареченою. – А я тут так закрутився, що геть забув тобі зателефонувати, попередити.

— Нарешті побачу наживо красуню, що полонила мого судженого. – ніби й в жарт сказала колишня наречена мого чоловіка, – Не дивіться так на мене, – говорила із іронічною посмішкою. – Де він міг “замотатись” я не знаю, ми просто розмовляли, не більше. Правда Льошо? – поклала йому руку на плече і поглянула мені в самі очі.

Коли гості сіли до мого сталу, застеленого моєю скатеркою і почали їсти з моїх тарілок моїми ж виделками, я помітила, що чоловік сидить поруч тієї дівчини. Вони мило перешіптувались, чоловік мій червонів і постійно посміхався.

Довелось мені безцеремонно попросити чоловіка що сів поруч тієї пари пересісти і зіпсувати їм спілкування своєю присутністю.

— Льошо, чого ти не попередив. – кажу чоловіку. – Я не проти, але про таке потрібно домовлятись. У нашому домі купа незнайомців.

— За нове починання. – раптом я почула слова свекрухи. – Сьогодні для мене подвійна радість, – дивилась свекруха на свого сина і його колишню наречену, – Сподіваюсь, що цей день нарешті усе розставить на свої місця.

Гості посміхались вітали моїх свекрів але я добре розуміла, що саме мала на увазі свекруха. Ледь я дочекалась кінця свята, адже буквально назирці ходила за чоловіком і стерегла його як квочка курча. Колишня наречена очей із нього не спускала.

— Що це ти влаштувала? – аж ногами тупотів мій чоловік, коли всі розійшлись. – Мені в житті так соромно не було. Ти як мама біля мене ходила, я ловив на собі насмішкуваті погляди. Таке ставлення неприйнятне і неприпустиме.

Накинувши куртку на плечі він вилетів у двері. До ранку так і не повернувся, лиш наступного дня після роботи він приїхав додому. Зі мною не розмовляв, бо ж дуже мав на мене жаль великий.

А я не вважаю себе винною, а поведінку свою неправильною. Минуле вже давно у минулому і Олексій мій чоловік. Я прекрасно розумію, навіщо свекруха влаштувала ввесь цей концерт і чого намагалась досягти. От тільки дзуськи –  не вдасться.

От скажіть, ви б дивились мовчки на ту сцену? Нічого б чоловіку не сказали? Дозволили б спілкуватись із колишньою нареченою спокійно?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page