Чоловік заздалегідь попередив Аліну, що вони запрошені на ювілей його колеги. Ювілей відзначатиметься в суботу в банкетному залі престижного ресторану.
– Господи, вже четверг! А я ще й наряд не вибрала! Після появи сина всі старі одяганки змаліли, – бідкалася Аліна, перебираючи свої речі в шафі.
Вона подзвонила мамі і попросила прийти посидіти з дворічним Максимком. Мама прийшла швидко, вони жили в одному будинку, тільки в різних під’їздах.
Аліна вирушила купувати собі нову сукню.
Вибір сукні – справа нелегка. Перш ніж щось купити Аліна зазвичай приміряла незліченну кількість одягу. Її долали сумніви: чи личить їй цей колір? Чи не застарів фасон? Це взяти або те? І ще багато різних “або”. Чоловік Костя якось допомагав їй у виборі пуховика, і офіційно заявив, що більше ніколи! Йому вистачило одного разу.
Аліна зайшла вже в третій магазин. Миловидна жінка-продавець зустріла її з посмішкою і сказала:
– Ваша сестра в примірювальній зліва. Переміряла купу одягу, не може нічого вибрати, йдіть допомагайте!
– Яка ще сестра? У мене немає сестри і ніколи не було. Я сама шукаю сукню для вечора, є у Вас що-небудь цікаве? –
Продавчиня з явним подивом дивилася то на Аліну, то на жінку, що виходила в ту мить з примірочної. Аліна теж обернулася. І остовпіла! Жінка була, як дві краплі води схожа на неї! Вони стояли і дивилися одна на одну. Обидві втратили дар мови.
Вони були дзеркальним відображенням одна одної. Однаковий колір розпущеного волосся, однакова фігура, і навіть одягнені вони були однаково в рвані джинси і білі футболки.
– Ти хто? –
– Я Аліна, а ти? –
– Я Олена, для своїх Лєна. Ходімо кудись, треба поговорити.
Жінки зайшли в кав’ярню навпроти.
– Значить ти жива. Мати і бабуся вважали, що ти не вижила. Може вони таким чином себе заспокоювали? Наша мама народила нас 4 жовтня 1993 року. У тебе така дата народження?
Аліна кивнула у відповідь.
Олена продовжувала:
– Я була більша і міцніша, а ти важила менше і була зовсім слабенька. Тебе забрали до відділку для ослаблених дітей. Перед випискою мати написала відмову від тебе. 90-ті роки, ні роботи, ні грошей. До того ж, чоловіка не було, без чоловіка ставала матір’ю, буває… Жили в селі неподалік лісу, ліспромгосп розвалився. Я досітам живу.
Мама любила випити. Ні, коли вона нас народила ще була нормальна, а потім… Мене виховувала бабуся. Мені було десять років, коли матері не стало. Бабуся пішла на вокзал продавати пиріжки, гарячу картопельку. Пасажири з поїздів купували. Продала, святкувала цю справу з “привокзальними друзями” – безхатьками. Додому йти через лісок. Мороз сильний був. Не дійшла. Заснула в заметі. Сім років тому не стало і бабусі.
Потім вони поїхали до Аліни.
Мама Аліни була здивована не менше від доньки. Вона зізналася, що Аліна прийомна дочка, але, коли вони з чоловіком забирали її з будинку малятка, не знали, що була ще сестра. Мати не думала і не гадала, що Аліна коли-небудь дізнається, що вона прийомна. Скільки років минуло…
Аліна поспішила її заспокоїти, поцілувала і клятвено запевнила, що вона найрідніша, і завжди буде такою!
Сестри ще довго розмовляли. Дивувалися загальним інтересам і захопленням. У них був однаковий голос, однакова манера поправляти волосся, однакова посмішка.
– У тебе часом не поболював зуб минулої суботи? – запитала Аліна.
– Поболював! Сяк-так дожила до понеділка і пішла лікувати, – відповіла Олена.
Виявилося, що у Аліни ні з того, ні з сього заболів минулої суботи зуб. Вона теж пішла до стоматолога, але він запевнив її, що у неї з зубами все в порядку і це, швидше за все, на нервовому грунті.
Ще багато цікавих збігів і нюансів з’ясувалося під час зустрічі двох щасливих сестер.
Маленький Максимко спочатку розгубився, але потім все-таки зрозумів хто матір, а хто тітка.
І та, і інша були гуманітаріями, Олена закінчила філфак і працювала в школі. Чоловік її теж викладач математики. Дітей поки не було.
Аліна після закінчення факультету журналістики ніде не працювала, не встигла. Вийшла заміж і народила сина.
Костя прийшов з роботи і “випав в осад”. Коли його ввели в курс справи, він тільки й сказав:
– Не переплутати б мені вас як-небудь ненароком!
Увечері Костя відвіз Олену на електричку. Сестри обнімалися на прощання, домовилися про зустріч сім’ями в самий найближчий час. Вони точно знали, що більше ніколи не загубляться!
І таке буває в житті.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
