Чоловік пішов приблизно вісім місяців тому, залишивши мене з двома дітьми-дошкільнятами. Собі він знайшов юну панночку, не обтяжену дітьми і домашніми клопотами. Природно, з нею комфортніше, вона як пташка на гілці – щебече і радіє сонцю. У самої усе гаразд, тому і усміхнена завжди. Відмінний варіант.
Я розумію, що в порівнянні з нею програю. Не можу спокійно сидіти в ресторані, похитуючи ногою і попиваючи коктейль, тому що на роботі звіти, вдома двоє дітей, безлад і перспектива прибирання і готування їжі на кілька днів. Ну і чоловікові не даю розслаблятися. Зрештою це він наполягав на другій дитині, тому і відповідальність теж повинен нести.
Відносини з чоловіком за п’ять років шлюбу зіпсувалися. Хоча він сам кликав заміж і наполягав на дітях, до всіх труднощів сімейного життя був абсолютно не готовий. В особі молоденької пані він знайшов повну протилежність тому, що бачив вдома, тому не здивована, що він пішов. І все б нічого, якби не двоє дітей, які вже є і їх потрібно ростити.
При розлученні чоловік обіцяв, що буде забезпечувати дітей навіть без аліментів. Я повірила, бо прекрасно усвідомлюю, що якщо чоловік не захоче платити, то і не буде виїхавши за кордон до родичів.
Місяців чотири він чесно платив по п’ять тисяч на місяць, це на двох дітей. Але хоч щось. А тепер вже третій місяць в ефірі панує тиша – до дітей він приїхав всього два рази, грошей не перевів жодного разу. У мене дуже мало часу, щоб витрачати його на біганину і випрошування. Я працюю на основній роботі, а ввечері ще підробляю віддалено.
З дітьми мені допомагають моя мама і колишня свекруха. Мама чоловіка його вчинок теж не оцінила і майже не спілкується з ним, зате дуже багато робить для онуків. За що їй величезне людське спасибі. Без допомоги бабусь справи мої було б геть не веселими.
Нещодавно колишній знахабнів остаточно і подзвонив мені, щоб зайняти грошей. Нормальна це людина? Мене ця його душевна простота так дістала, що я просто заричала в трубку, що буду подавати на аліменти. Краще б я цього не робила.
Тепер колишній дзвонить майже кожен день, умовляючи мене не подавати на аліменти, скаржиться, що у нього зараз його панянка при надії, не працює, тому грошей їм не вистачає, але ж скоро з’явиться дитина. Наче мене це повинно турбувати.
Дівчинку, яка з ним зв’язалася, звичайно, шкода. Але їй не шістнадцять років, пора б і голову було включати. Придивилася б до скарбу, перш ніж з родини його забирати. У тому, що наш шлюб розпався, я дівчинку не звинувачую, але в тому, що її тепер чекає, вона винна тільки сама.
Я вирішила, що подам на аліменти. Це виховний момент. Як приводити у світ дітей – у нього негараздів не виникає, а от як утримувати, так він в кущі відразу. Досить, награлись уже.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.