Життя минало але в її родині все не складалося. Віка розривалася, шукала вихід з глухого кута і душевний спокій. І не помічала, що поруч підростає дочка, якій дуже необхідна її любов і турбота. Але Віка не бачила цього, вона була зайнята своїми справами і переживаннями. Через деякий час вона все ж таки зважилася розлучитися, знову ж таки не помічаючи, що дочка дуже стpaждає від цього.
Йшли роки, Віка поступово вирішувала свої проблеми, донька виросла. Але образа на маму у неї залишилася, а у Віки з’явилося почуття вини перед дочкою за те, що свого часу вона не додала їй любові.
Віка почала посилено компенсувати те, чим обділила дочку в дитинстві. Її любов і турбота були ніби вибаченням за те, що довелося перенести дитині колись. Але дочка ставала все більш вимогливою, і ставилася до матері все жорсткіше.
Вона і сама стpаждала, адже її власне життя складалося не дуже добре. Цей вузол з роками затягувався дедалі тугіше. Дочка Віки розлучилася, почала хворіти.
По суті, вона повністю повторила історію своєї мами. Її жорсткі вимоги, образи і претензії до матері з роками тільки зростали. До слова, точно так же зростали претензії Віки до своєї, давно вже старенької матері, яка свого часу теж вибивалася з сил, щоб допомогти дочці.
Пам’ятайте! Дітей потрібно любити вчасно…
Віка прийшла на консультацію в стані крайнього душевного і фізичного виснаження. Вона не могла думати ні про що інше, крім дочки і її проблем. Її власне життя минало якось автоматично, майже без її участі. Нескінченно вона думала про те, як виправити все, що було колись, як допомогти доньці налагодити її життя.
Провина роз’їдала її зсередини як іржа.
Я розуміла, що власне життя Віки проходить, а вона нещаслива. З боку було чітко видно, що вона просто не знає, не вміє будувати своє власне життя за законами любові і щастя, а не провини і саморуйнування. Вона шкодувала, що вчасно, коли донька була маленька, не дала їй ту любов і ласку, яка так потрібна дитині. Що не насолодилася косичками, бантиками і сукнями. Що через це зараз у дорослої доньки проблеми. Що немає шансу все повернути назад і можливості все виправити.
Чесно вам скажу, я ще не бачила в такій мірі провини за минулі помилки, як у цієї жінки.
Так, буває, батьки звинувачують себе в чомусь, але тут ситуація була просто критичною. Віка нескінченно повторювала – пізно, вже пізно!
Так і виходить – якщо жінка будує правильно своє життя, вона дає підтримку дітям, але не втручається, не контролює і не спотворює їхнє життя, дозволяючи їй розвиватися за своїми законами. Тільки якщо ти живеш сам, ти даєш можливість жити іншим.
Автор – Олена Bолженіна
