Зі своїм чоловіком я в шлюбі прожила 35 років. У нас є і діти, і онуки. За цей час побудували будинок і пережили разом стільки, що й не розповісти.
Наша велика сім’я, на мій погляд, жила гармонійно та розмірено, щасливо – дрібні непорозуміння були настільки рідкісні, що діти вже навіть не пам’ятають, коли я востаннє ображалася на їхнього батька.
Однак, одного разу я зауважила одну дивну деталь. Я відразу зрозуміла, що настав час бити на сполох.
Чоловік перестав дивитися мені в очі. Раніше ми завжди розмовляли і дивились одне на одного відкрито. Нині ж такого не було. Чоловік уникав зорового контакту! Він уникав поглянути на мене!
Я зрозуміла одразу, що щось тут не чисто, тому почала телефонувати спочатку дітям, а потім і друзям, аби дізнатись, чи бува з чоловіком моїм не сталось чогось нехорошого. уява намалювала і діагнози і ще купу усіляких апокаліптичних сценаріїв, але до правди, до правди я була просто не готова.
Жоден його знайомий не дав мені чіткої відповіді. Усі запевняли, що з ним усе гаразд і не підтвердили жодне з моїх побоювань. Я ніби і заспокоїлась, проте відчувала, що чоловік змінився зовсім.
А одного дня я знайшла у його кишені чек із ювелірки і бирку. судячи з усього він придбав каблучку і досить таки дорогу. Стала чекати подарунка, проте його не було, запитала у доньок, але і вони мені нічого не сказали. Сміючись подумала, що мабуть таки має мій чоловік коханку. Проте, сама себе спинила. Ну яка йому любов у 65?
Проте ця думка мені спокою не давала. Свого чоловіка я знаю, і знаю, як від нього правду отримати.
— Я все знаю, – сказала я, – Чому ти від мене все приховував. Невже я не заслужила знати правду.
Чоловік одразу і зізнався. Розповів, що “скочив у гречку” і що там нічого серйозного. Тій жінці тридцять і йому просто лестила її увага.
Я одразу зібрала його речі і відправила назад у “гречку”. Думала, що на тому і все, але несподівано проти мого рішення виступили наші діти. Доньки приїхали до мене і почали розмовляти так, ніби то я, а не тато винен у всьому.
Вони сказали, що своїм учинком я родину зруйнувала і узагалі, можна простити такий промах, адже ж ми все життя з ним разом прожили і на старість розлучатись смішно.
Уже третій місяць зі мною ніхто не розмовляє. Чоловік проживає у доньки і всі разом вони мені влаштували справжній бойкот.
От де в житті справедливість? як мені повернутись до нормального життя. Невже доведеться простити чоловіка зрадника?
18,01,2023
Головна картинка ілюстративна.