Сергій не любив Новий рік. Знову ця метушня, крамниці повні людей, які змітають все з прилавків.
Все ж таки це сімейне свято, а у Сергія не було сім’ї. Була дружина та й та від нього пішла. Не зійшлися характерами. Почалося холостяцьке життя. Спершу йому все подобалося. Сам собі господар, не треба ні перед ким звітувати, де був, і з ким.
Можна займатися всім, чим захочеш, і ніхто не виноситиме тобі мозок. Були дівчата і не одна. Однак до весілля справа не дійшла, йому це було не потрібно. Проте у Сергія була хороша робота і пристойний заробіток, живи собі, та радій.
Холостяцькі переконання змінилися, коли в його житті з’явилася Віра. Це біляве створіння викликало трепет у його закоханому серці. Він був готовий на все заради неї. Проте був один нюанс. Віра була одружена. І ніяк не могла наважитися піти від чоловіка. Це тривало не один рік. І ось, прямо перед Новим роком вона винесла вердикт їхнім стосункам. Йти від чоловіка вона не буде. Все ж таки стільки років прожили, є діти. Сергій – хороша людина, але чоловік рідніший.
То була для нього неприємна несподіванка. Він йшов вулицею, що сяяла різнокольоровими гірляндами, і злився на весь світ. Повз пропливали щасливі обличчя, чоловіків, дружин, дітей. Всі були в передчутті свята й несли повні пакети мандаринок, ковбаси та горошку.
Сергій вирішив прогулятись, зібратися з думками. Вдома все одно на нього ніхто не чекав. Хоча ні, чекав. Акваріумна рибка на ім’я Василь. Сергій забув його погодувати. Але зараз йому було не до Василя.
Душевне хвилювання вимагало відплати. Спершу він вирішив хильнути чогось міцного. Ну а що, має право. Потім передумав. І вирішив піти прогулятися до парку через міст. Людей там майже не було, що було навіть краще.
Сергій почув чиєсь схлипування. З’явився силует жінки, яка стояла неподалік краю мосту.
— Жінко, не стійте на краю, бо ще шубовсните у воду. Врахуйте, що вона холодна, стрибати за вами ніхто не буде, я вже точно.
— А вам, що до того, йдіть, куди йшли, і не чіпайте порядних жінок. Може, ви який ненормальний і шукаєте до кого б причепитися?
— Ага, так і є. Тікайте звідси по-доброму, доки не причепився.
— А от і не піду. Може, я навпаки хочу, щоб ви до мене причепилися і зіпсували свято тому зрадникові.
— Ага. Чудово придумали. Ну щасти. Боюся, йому буде байдуже, ви тільки змісите переживати своїх батьків та інших близьких.
Сергій повільно пройшов повз цю дивну жінку.
— Стійте. Ви справді вважаєте, що не варто цього робити? Просто я в такому розпачі. Чоловік пішов до моєї найкращої подруги, уявляєте? Як мені тепер жити?
— Як? Просто жити і радіти, що ці двоє від вас відстали.
— Так? Добре вам говорити. Вас, напевно, вдома чекає дружина з дітлахами. А в мене взагалі нікого немає ні кота, ні дитини. Таке буває.
— Так, я не самотній. Мене вдома чекає Василь. Я обіцяв йому чудову вечерю з відбірних креветок.
— Ну от, у вас хоч є Василь, ви вже не самотні. А я тепер решту свого життя вечерятиму одна.
І жінка опустила голову.
— А знаєте що, я запрошую вас на вечерю до мене додому. У холодильнику є іскристе та заморожені креветки. Я приготую їх за особливим рецептом, ви з Василем очманієте. До речі, так звати мою рибку. Тож я теж самотній, бо Василь не дуже балакучий. Ну то що, ходімо? Мене Сергій звати.
– А мене Ольга. Я обожнюю креветки. Ведіть мене, я дуже голодна. А мій чоловік. Колишній. Нехай радіє, що я така добра, не зіпсую йому свято.
Сергій взяв Ольгу за руку і вони пішли швидким кроком у нове життя. Ось так доля іноді зводить людей, здавалося б, у найневдаліший момент.
Notatky optymistky.
Фото ілюстративне.