– А як пройти до центру вашого міста? – запитав Іру чоловік. Він підійшов до неї зненацька і трохи злякав. На ранковій прогулянці з Даріком Іра часто відволікалася від набридливих думок про безгрошів’я, про невдячних дітей і про своїх трьох чоловіків, які виявилися по суті одним, просто з різними обличчями.
– П’єса йде та сама, змінюються тільки виконавці головних ролей, – так казала кума Віра про трьох Іриних чоловіків. І це була правда. Випивохи й гульвіси були всі троє. Від останнього насилу позбавилася півроку тому. Той ще мав нахабство претендувати на її квартиру. Довелось судитися. Тепер уже все позаду, Іра нарешті знайшла спокій і була цьому рада.
Дарік загарчав на незнайомця, Іра притримала повідок:
– Він не вкусить, не бійтеся.
– Я й не боюся, – сказав чоловік, – так я правильно йду до центру?
– Ні, – сказала Іра, – це в протилежний бік. – Сама мимоволі оглянула цього чоловіка. Стрижка від дорогого майстра, пуловер, майка й джинси – з магазину, явно не секонд-хенду, кросівки хоч і поношені, проте «Найк». В руках чолов’яга тримав пляшку кока-коли, від нього пахло ще чимось. Πерегар Іра ніколи не могла спокійно зносити, мимоволі поморщилась.
– Пані, ви дуже добра жінка, – сказав чоловік і примудрився поцілувати їй руку.
Коли він відійшов, Іра розсміялася. Шоста година ранку, вона одягнена в старі джинси й не дуже чисту легеньку курточку й чоловік з глибокого поxмілля цілує їй руку. Дарік від такого нахабства аж слиною похлинувся, він не любить, коли до його господині підходять чужі чоловіки. Та ще й із цим запахом.
Іра, прийшовши додому, не могла дочекатися дев’ятої ранку. Саме в цей час її кума «залишає ложе». Віра не те що сова, вона, мабуть, кажан, бо раніше третої ночі не лягає. Відповідно і встає. Ірі не терпілось поділитись із кумою ранковою пригодою.
– Ну ти уявляєш, чоловік явно не місцевий, бо чого б він питав, де центр, вдягнутий у дорогі шмотки, гарно пострижений. Як така птаха залетіла до нас? – дивувалась Іра.
Віра відреагувала спокійно:
– Мабуть, до якоїсь нашої місцевої дамочки забрів, а та виставила його вранці, щоб сусіди не бачили. Де ти його зустріла кажеш, біля цілодобового магазину з кока-колою в руках? Чому ж дивуватись? Ясно, що заблукав. А чого йому в центрі було треба? Не на церкву ж дивитися. Дуже дивно. Що можна в центрі робити так рано? Там усе зачинено. А чоловік справді був класний? – врешті запитала Віра.
– Ну якби не пеpегар, то можна сказати, що так, – зітхнула Іра.
Врешті, що їй до того чоловіка? Просто дивно, що він поцілував руку, такого ще в її житті не траплялось. А в усьому іншому – чоловік, що заблукав у чужому місті. Нема про що балакати.
Іра забула про цю зустріч. Однак історія продовжилась через кілька днів. Вони з Даріком зупинились біля переходу через вулицю, і якраз там пригальмував автомобіль. З нього вийшов Ірин знайомий. Цього разу поголений із ароматом дорогущого парфуму:
– Я знав, що сьогодні вас зустріну. Кілька днів тут їжджу в цей же час, проте ви не виходите.
– Ми були в селі, картоплю копали, – сказала Іра. – А ви що, спеціально їздите, щоб мене зустріти? Як романтично!
– Не треба іронізувати. Того ранку я хоч і був у геть поганій формі, проте побачив і ваше обличчя, і вашу доброту, ви мені дуже подобаєтесь і я хочу пoзнaйoмитись ближче.
Іра вирішила сказати все:
– У мене було три чоловіки, є двоє дорослих дітей, три внуки, я пенсіонерка з мінімальною пенсією і мені шістдесят два роки, – випалила вона. – Пізно знaйoмитись ближче.
Чоловік розсміявся. Сміх у нього був дуже приємний, Ірі раптом теж стало весело.
– З четвертої спроби в нас із вами все вийде. Я теж був тричі одружений, у мене двоє дорослих дітей, які цікавляться тільки моїми грішми, дві внучки, я їх дуже люблю. Мене звуть Андрій. Чекаю вас увечері на цьому місці.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news суворо заборонений!
За матеріалами – «Вісник Переяславщини»,
Автор – Софія Рудницька.
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.
Фото – ілюстративне(pixabay.com).
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
