fbpx
Історії з життя
Приходить, отже, одного вечора мій Сергійко та приводить супутницю. Та одразу на кухні розсілася і давай командувати, що вона буде пити та скільки цукру та ще й печенько, щоб було

Я прожила вже життя, тому можу впевнено заявити, що ніякого сенсу в шлюбі нема. Головне для жінки – це її дитина. Кому пощастить, то матиме хлопчика, а, кому ні, то мусить вчити дівчинку хитрувати.

Мені пощастило мати хлопчика, тому я з самого початку йому сказала, що нема чого за дівчатами бігати – самі прийдуть і самі запропонують все, що треба.

І я виявилася правою – моєму Сергійкові вже тридцять дев’ять років, а він чудово обходиться без дружини і всі спроби охочих дівиць успішно уникає, а яка коли й приходить до хати, то вже тут я беруся до справи.

А недавно така попалася, що Сергійко тільки утвердився в тому, що нема чого з жінками зв’язуватися.

А все почалося з того, що вже надто була жіночка практична і почала у мене в квартирі господарювати, наче вона там збирається роки жити.

Звичайно, у нас квартира чотирикімнатна в центрі міста в престижному районі, тут багато охочих знайдеться.

Але ще жодна не доходила до того, що зробила вона.

Приходить, отже, одного вечора мій Сергійко та приводить супутницю. Та одразу на кухні розсілася і давай командувати, що вона буде пити та скільки цукру та ще й печенько, щоб було…

– Мамо, це Леся, моя наречена, – каже Сергійко та окуляри поправляє.

Я тільки зуби зціпила і дивлюся на цю жінку. Одразу видно, що суперниця мені попалася з досвідом. Ні тобі милої соромливості, ні запопадливості, а досвідчена жінка, яка вже не одну свекруху на зуб пробувала.

– Дуже приємно, – кажу я та мило усміхаюся, – Тамара Сергіївна.

– Навзаєм, – так само мило усміхається вона.

– Чим займаєшся, де працюєш?, – питаю я її далі.

– Буду займатися домом і Сергієм та нашими майбутніми дітьми, – каже Леся.

Ого, з козирів пішла, але в мене для таких сюрприз…

Я ніколи не виганяю таких пройд з хати, бо ж син не має бачити маму, яка уподібнюється до них. Я уважно подивилася на живіт жінки, але там нічого не побачила, тому у мене був шанс.

Проте, з сином поговорити не вдалося ні сьогодні, ні завтра. Бо вона просто приросла до нього!

Цілими днями сидить в хаті та губи малює аби, коли мій Сергійко приходить з роботи, то його зустріти біля під’їзду, а далі за руку і в квартиру, і в їхню кімнату!

Звідти виходить тільки повечеряти і то лише з Лесею!

Але я ж знаю таких, вони хочуть розмножуватися у великій квартирі, а для цього у мене є сюрприз.

Нарешті я підловила Сергійка самого зранку, бо вона любить довго поспати, а я вже й зі сніданком сина чекаю.

– Сергійку, що ти плануєш далі робити? Леся ніде не працює, а чим буде цілими днями займатися?

– Мамо, ми порадилися, що ми вже в такому віці, що хочемо мати дітей, тому Леся буде їх виховувати.

– А для чого тобі, синку, діти, – питаю я його, – Це для жінок діти на першому місці, а чоловікам нащо?

– Мамо, але я буду любити нашу дитину, буду з ним гуляти, книжки йому читати…

– Синку, то все так тільки здається. Чи тато з тобою сильно бавився? А ти весь в тата вдався. Отак єдине, що назва, що є син. А потім що? Покинув нас і пішов до іншої жінки, а потім що?

– І її кинув, – пробубнів син.

Саме так і було, перебирав мій чоловік жінками, поки й не упокоївся швидко, а ми з сином залишилися. Я на це все уваги не звертала, бо ж чоловіки такі за природою і є, просто робила своє – жила, працювала і виховувала сина.

Аж тут прилітає Леся, бо почула, що ми говоримо, а я тоді й кажу:

– Квартира моя, хочете дітей – заробіть на свою.

А вона аж зблідла! Отак! Я просто в ціль попала – не так їй мій синочок потрібен, як його квартира!

Син пробував заперечити, що він теж має право на квартиру, але я йому сказала:

– Я тебе не виганяю.

Все, я виграла і ніхто мені тут не буде ходити та порядкувати.

Читайте також: Каже священик аби його пробачити. Але як його пробачити, коли людина й не думає те вибачення не те, що заслужити, але й просити. Живе собі у своє задоволення та й гадки не має

Проте, Леся нікуди не ділася, а взяла й замок поставила на їхню кімнату! Оце наглість… кімнатку закрила і кудись поділася і так само приходить і відкриває! Ну, такого я терпіти точно не буду і скоро сина переконаю, що вона нам не підходить! Бач, як за квартиру вчепилася!

Фото Ярослава Романюка

You cannot copy content of this page