fbpx

Приходжу я до мами, як завжди і бачу, що вже на мене брат дивиться косо. а братова вже й фиркати почала. То я чашку не так поставила, то постільне не на той режим прати поставила. Я людина вихована, а вони ніби як на гостині, та хто таке терпітиме день при дні. Після чергового зауваження я й відповіла як годиться. А тут мама в двері і на розмову мене кличе

Приходжу я до мами, як завжди і бачу, що вже на мене брат дивиться косо, а братова вже й фиркати почала. То я чашку не так поставила, то постільне не на той режим прати поставила. Я людина вихована, а вони ніби як на гостині, та хто таке терпітиме день при дні? Після чергового зауваження я й відповіла, як годиться. А тут мама в двері і на розмову мене кличе.

Нас у мами двоє дітей, я і брат мій старший. З Павлом у нас різниця більше десяти років, то й не були ми із ним ніколи ні близькими. ні рідними. Навчався він свого часу в місті, жив у бабусі нашої покійної. Тож, чужі ми були і лиш на свята й бачились.

Після інституту Павло виїхав на інший кінець країни, там оженився і осів. Ну а я вивчилась і в селі залишилась. Могла і я виїхати, та ж тато зліг і мама моя все більше на здоров’я жалілась. Пішла я в школу нашу сільську працювати, та тут уже двадцятий рік і вчителюю.

Тата я догледіла, ну і всі ці роки біля мами “на підхваті”. Вона ж у мене все на коліна жалілась. А з роками воно все гірш і гірш. Нині крок то велика праця для неї. Від кухні в спальню дійти, уже перемога.

Звісно, нічого вона сама робити не може, але й до мене не йде. То я до неї тричі на день прибігаю. Годую, прибираю, подвір’я в порядку тримаю. Живу усі ці роки на два доми. Добре, що чоловік у мене хороший і діти розуміючі, все мені допомагають і не жаліються.

А це, приїхав мій брат на гостину, та не сам, а з дружиною. Я коли ту жінку побачила – отетеріла. Бачте, брат мій був жонатий усе життя із Ларисою, а на схил літ іншу привів. З першою дружиною вони розлучились. Братик мій душа благородна – лишив усе, що мав жінці, а з другою вони приїхали до мами гостювати і думати, як жити далі.

Ну син до мами приїхав на гостину. Я була рада їх бачити, та й мама, бачу, стала веселіша. Але почало коїтись дещо дивне: брату я ніби, як своїми візитами надокучала.

Я ж до мами як ходила, то так і ходжу. Ну їсти там варила невістка, але й крім їжі біля мами ходити треба, все ж вона не може себе в повній мірі обійти. Закину я речі прати, а братова мені вимовляє, що не той режим обрала. А мені аж смішно, бо ж я у свою пралку, собою ж придбане кидаю, а мені ще й повчання услід? Ну, або я посуд вимию і на місце складу, а вона:

— Тепер уже ос тут тарілки. Бо як столи то не зручно.

Та то лиш квіточки,бо вона мені все попереставляла і я вже не ладна була щось знайти. А коли я на місце повертаю, то чую невдоволене бурчання. Ну, я й не витримала. Пояснила панянці, що буде пальцями тикати у своєму домі, а тут вона на гостині, тому трішки треба бути скромнішою.

Мама ж якраз моя в кімнату зайшла, чула все те і попросила вийти братову.

— Ти, Маринко, послухай мене зараз. Павлові ж жити ніде. У тебе життя налагоджене все маєш, а він у свої роки, що вітер в полі. Скільки ти ще можеш сюди бігати? Догледе вже він мене за хату.

Я сторопіла. От просто ногами в землю вросла. То я 20 років день при дні тут, а вже брат “за хату” догледить? Хати в нас за двадцять тисяч доларів коштують. Мені на свій вік вистачить і того, що маю, але у мене ж є двоє синів. Не за хату я біля мами була, але й відпускати все з рук мною ж зроблене не збираюсь. Так мамі і сказала.

— Доню. – каже мама мені. – то ж твій брат, як ти можеш так говорити?

Так, я можу. Білше того, не відступлю, і як ходила до мами, то так і ходжу. З невісткою новою у нас щоденні сцени, бо пані себе господинею відчуває у домі моєї матері. Мама все більше хлипає і каже, що я не права.

Однак, скажіть мені, чим і де я не права? Ну от ви, відступились би?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page