Працював із дуже примхливою пані. Я не любив ходити з нею на обід.
Прийдемо до їдальні чи кафе. Візьмемо однакові обіди, як усі. Їмо. З першої ложки жінка починає морщитися і говорити, що це дуже несмачно. Неодмінно знайде якусь ваду в будь-якій страві. Мені навіть іноді здавалося, що вона спеціально вигадує недоліки, щоби «виговоритися».
Так, кілька разів вона вимагала книгу скарг і гнівно щось туди записувала. Я не виносив таких сцен.
Виходив надвір і чекав її там.
Жінці не подобалося їздити в громадському транспорті. Тому що у ньому також багато недоліків. Холодно чи, навпаки, спекотно. Кондукторка дала здачу копійками. Позаду хтось дихав на неї. На сидіння пролите молоко. Бабуся штовхнула ліктем.
Якщо обговорюємо новий фільм, то жінка обов’язково висловлювала невдоволення. Невдала робота оператора. Актори грають шаблонно.
Попри це ми спілкувалися.
Якось вийшли разом із роботи. Ідемо вулицею. У неї задзвонив телефон. Бабуся попросила зайти. Моя супутниця дізналася, чи можна їй прийти не одній і привести з собою гостя?
І ми вирушили.
Бабуся сама відчинила двері. У неї очі від щастя засвітилися. Миле гарне обличчя – хочеться дивитися та дивитися.
Ми пройшли на кухню. У бабусі на столі невеликий пиріг. Вона налила нам чай. Розрізала пиріг.
Сказала, що їй категорично не можна їсти випічку: чомусь заборонили. А пиріг – для онучки.
Пиріг з картоплею був дуже пересолений. Дуже. Навіть маленький шматочок важко було проковтнути: він у горло не ліз.
Краєчком ока спостерігаю за співробітницею. Вона відкусила пиріг. Застигла, обличчя витяглося. Але вона мужньо прожувала та проковтнула. І сказала, що дуже смачно. А в мій бік навіть не подивилася, ніби надаючи мені свободу вибору.
Ми, давлячись, з’їли по шматку. І обоє повторювали, як папуги, що дуже смачно.
Бабуся світилася від щастя, що «догодила» онучці та її другові. Залишки пирога жінка попросила з собою – «на сніданок».
Ми вийшли. Ішли й мовчали. І вона сказала, що вдячна мені за делікатність.
І я спитав її, чому вона, завжди така принципова, тут раптом зрадила собі: правду бабусі не сказала?
Вона здивувала мене своєю відвертістю, яка так рідко трапляється. Помовчавши, відповіла, що їй іноді важко себе стримати. Хочеться сказати щось оригінальне. Або по-простому – повипендрюватися. Ніби така от роль на публіку.
А бабці оригінальність не потрібна. Бабусі потрібна любов і ласка. А сказати, що пиріг смачний нічого не вартує. Тому що його спекла людина, якій дуже далеко за дев’яносто. І ця літня людина хотіла зробити щось хороше.
Мабуть, бабуся посолила разів зо три. Буває таке у літньої людини.
А ще я тоді зрозумів, що нікого не можна засуджувати. Навіть якщо тобі здається, що ти людину добре знаєш. Тому що іноді вона не одразу показує свої добрі якості, свою чисту та зворушливу душу.
А якісь недоліки, то, може, це просто така, не завжди вдала, роль, за якою ховається зворушлива щирість. Пограє та перестане.
Що стосується людей похилого віку. То вони бувають дуже зворушливі у своїй турботі. Дуже зворушливі.
