Господи, я ж тебе благала аби ти послав моєму Назаркові добру долю! Як я мріяла про онуків! Яка я щаслива, коли я пригортаю до себе ті рученьки маленькі! Та я готова до них по сто разів на день, лиш би поцілувати в чоленько!
І ось син приїхав з заробітків і мені на серці легше, бо вже всі вкупі і я не переживаю, що він їв чи ні, де спав і як там все.
Побув щось коло місяця та до мене:
– Мамо, позичте гроші, – каже мені.
– Сину, ти ж тільки приїхав… Де твої гроші?, – я аж не знала, що маю сказати.
– Та вже скінчилися – там борги в магазин віддав, там поїхав дітям купив, там Ларисі телефон купив… і вже нема.
– Який Ларисі телефон? Вона ж мала цілий телефон, – кажу.
– Та вона захотіла Айфона, щоб я їй купив за сина…
Ну ви собі уявляєте? Чоловік того сина й не бачив, бо практично ввесь час на роботі, а тепер приніс гроші і віддай за телефон, і шуруй назад на роботу? Якби ж вона телефона не мала!
Та такий має, як люстерко, лиш там щось пальцями мигає і цикає, інколи діти й впадуть, бо вона як туди залізе, то й світу не бачить.
Мені син як сказав скільки той Айфон коштує, то я мало не впала! Та такі гроші в кишені носити страшно, а то телефон! Та й нащо в селі такого Телефону! ти що, дружина олігарха? Та знай трохи, хто твій чоловік і що він може, а не мотай з нього жили!
Я тоді пішла до них, щоб поговорити, що то за таке відношення до грошей і один до одного.
Сіла і не буду отак зразу в лоба, бо вже від того переживання всі слова розгубилися. І отак я по хаті очима і на холодильник… А там… Людоньки!
– Ларисо, що то таке в тебе, – показую пальцем.
– То візуалізація, – каже мені, – Треба свої бажання візуалізувати і вони збудуться…
На холодильнику і будинки, машини, чоловіки з торсом, жінки з фігурою, прикраси, гроші, одяг… Аж в очах заяскрило…
– Отак просто збудуться?, – питаю. А в голосі вже напруга.
– Так, треба сформувати посил в Космос і Всесвіт дасть людині все, що їй треба, – каже невістка.
– То щось я там не бачу телефона чи тобі Всесвіт вже дав?
– Так, дав, якраз мені Валентин купив телефон, який я хотіла, тому я його з дошки візуалізації зняла.
Ви чуєте? Всесвіт їй дав, а Валентин просто приніс! Приніс. А не тяжко заробив, обмежуючи себе в чомусь і дітей, бо на ті гроші можна он ліжко двоярусне замовити. А то діти на великих ліжках сплять. Але де до того додуматись?
А Лариса як давай мені свої плани розкривати: от вона почне духовно рости, зробить свій курс духовного розвитку, буде те все знімати на телефон і так заробить багато грошей і ощасливить багато людей.
– Я кожного дня читаю спеціальні афірмації аби настроїти своє життя…
Господи! Я лиш просила доброї долі для сина! Що ж це таке?
Знаєте, якби вона хоч задумалася, що треба піти на роботу, на таку, що з восьмої до шостої, де гроші платять, то я б ще якось зрозуміла…
Але ось це?
Як діти ростити, за що їх годувати?
Ще поки син при здоров’ї, а далі що буде, як не дай Боже?
Я синові кажу аби лишав гроші у мене, бо вона просто їх кине на вітер, бо ж поняття не має, як вони заробилися. Син не слухає і каже, що я просто стара і не розумію цього світу. Це дійсно так чи я вже не знаю, де я є?
Фото Ярослава Романюка.
