Ми з чоловіком вважали, що дача – це чудове вкладення у свою старість. Планували її купити вже після виплати іпотеки і коли діти підуть навчатися до школи. Але сталося так, що у подруги почали розпродувати ділянки у селищі за дуже гарну ціну. Ми подумали та вирішили купити.
Звісно, грошей на благоустрій ділянки ми не мали, але душу грів сам факт. Ось вона – перша цеглина в фундамент безтурботної пенсії! На ділянці була цілина та багато березок. Ми просто приїжджали, ставили похідні меблі, мангал і насолоджувалися природою. Виявилося, що й діти у захваті від нашого придбання! Вони бігали ділянкою, грались, завели собі нових друзів.
А от коли ми поділилися радістю від покупки зі своїми родичами, то зустріли досить прохолодну реакцію.
— Навіщо вам своя дача? – Образила моя мама. – Хіба нашої вам мало?
Батьківської дачі у нас і не було. Вона ж ніби спільна. Батьки там садять щось вирощують, брат із сім’єю приїжджають. Це – не вкладення у пенсію. Нам хотілося чогось свого!
Свекруха влаштувала чоловікові сцену:
— Яка дача? Ви чого? У вас іпотека! – горланила вона. – Ми й так від вас ні копієчки не отримуємо. Ми також хочемо вийти на пенсію, ми теж втомилися працювати. А на що ми житимемо, якщо ти почнеш все в дачу вкладати? Ти знаєш, що ми повинні і твоїй сестрі допомагати? Має трьох дітей! Ми розраховували, що ви після іпотеки допомагатимете нам і сестрі. Де ж ваша совість!?
На батьківську дачу ми майже перестали їздити, раптово стали там зайвими. Зі свекрами стосунки зіпсувалися. Вони більше не приходять до нас на свята і не звуть до себе. Подарунки онукам теж не дарують.
Ми все зважили, вирішили, що гроші щороку знецінюються. І взяли споживчий кредит. Поставили літній будиночок, скопали квітник, кілька грядок. Жаль, звичайно, що наші діти раптово опинилися без бабусь і дідусів, але може вони ще одумаються?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
