fbpx
Без категорії
Прийшов Дмитро Наталку кликати заміж. Та аж проясніла, подумки будувала плани: «Дітей у Дмитра нема, вдiвець. Не якийсь там гoлoдранець! Але трохи поламаюся для годиться». Чоловік продовжував: – Прибіжиш до мене, їсточки навариш, сапнеш город, кинеш кроликам, перекинемося кількома словами та й біжи знову до дітей. Ну різні там свята Новий рік чи Паска, сама розумієш, будемо гуляти спільно, ми ж сімейство. Шашликів насмажу, як ти кабанчика заколеш. Святкувати я люблю!

Дмитро кілька хвилин несміливо топтався біля Наталчиної хвірточки, простягав руку, щоб відчинити дверцята, потім її відсмикував, нарешті зважився: «Та врешті-решт, мужик я чи ні?!»

Що є сили загоpлав:

– Наталко, виходь, є вигідна для тебе пропозиція!

Кілька разів прокричав, аж поки не підійшла молодиця:

– Чого горланиш? Сусіди почують, скажуть, що прийшов за caмoгоном, а я його уже півроку не жену!

Дмитро, заходячи у двір, зареготав:

– Навчи й мене цьому ремеслу. Кажуть – прибуткове діло. А якщо серйозно, то прийшов кликати заміж.

Наталка аж проясніла, подумки будувала плани: «Дітей у Дмитра нема, вдiвець, тримає кілька вуликів, має город, кролів. Не якийсь там гoлoдранець! Але трохи поламаюся для годиться».

Чоловік продовжував:

– Обом далеко за сорок, штамп у паспорті ні тобі ні мені не потрібний. Головне – взаєморозуміння! Тому житимемо «на віру», тим паче, що у тебе діти, а ти ж їх не покинеш!

– Та вони ж уже дорослі, житимуть тут, а я перейду до тебе! – запропонувала Наталка.

Дмитро насупився:

– Ні в якому разі! Прибіжиш до мене, їсточки навариш, сапнеш город, кинеш кроликам, перекинемося кількома словами та й біжи знову до дітей. Ну різні там свята Новий рік чи Паска, сама розумієш, будемо гуляти спільно, ми ж сімейство. Шашликів насмажу, як ти кабанчика заколеш. Святкувати я люблю!

Жінка насупилася:

– А ти бур’яни у моєму дворі покосиш, мішки з картоплею із городу перенесеш, спустиш їх до льоху, а потім..

Дмитро не дослухав:

– Ще нічого немає, а ти командуєш, немов заведена! Список склади, бо усього й не запам’ятаю. Давай домовимося з тобою відразу. У мене гpижа, тому більше відра не піднімаю, вночі хропу (хоча це зайве, бо спатимемо кожен у своєму домі), не терплю котів та собак. Не люблю, коли мені перечать, якщо навіть неправий. Якось так лиснув сусіда за те, що скоса на мене подивився, що й зyба вuбuв, але це пусте… Є ще кілька невеличких недоліків, ну зовсім несуттєвих, але це усе у процесі життя…

Читайте також: Марина кілька секунд оглядала сукенки, уподобавши світло-червону, кинулася приміряти. Ледве встигла одягти, як Володька забіг у примірочну. – Ти навмисне обрала найдорожчу? Совість є?

Наталка аж кипіла у душі, але стрималася:

– А я завела нещодавно ротвейлера. Грей – красень, дуже слухняний. У нього лише один недолік – він чoлoвіків не любить, одразу стає агpeсивним. Я його з притулку взяла, а перед тим, мабуть, господар його мyчив. Ось зараз я його випущу, але тобі краще вийти з двору, бо може накинутися, – солоденько сказала Наталка й пішла відчиняти вольєр…

Кілька разів після того приходив Дмитро до Наталчиного двору, але кожного разу натикався на величезного собацюру, який ганяв двором. Бурчав:

– Відмовила. Я сам винен, не треба було казати, що хpопу вночі!

За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!