Привів нам син невісточку знайомитись. Ой, мамочко! Вся в тату і пірсингу. Жити у нас надумали. А я відверто побоююсь. Як з нею в одному домі?
Правильно кажуть, що великі дітки – великі клопоти! Я так раділа, що син виріс, вчитися почав. Але, виявляється, рано раділа. Я і не думала, що наша єдина дитина перестане на нас звертати увагу і навіть спілкуватися. І не зрозумію, в чому ми з чоловіком винні?
Почалося все з дівчини, з якою одного разу прийшов син. Це вже не перша дівчина, яку син приводив в наш дім. Коли він перший раз прийшов додому не один, я навіть зраділа – подумала, що, нарешті, у нього з’явилася постійна подруга. Думала, що познайомить, поспілкуємося, тобто, все, як заведено у людей. Але це був початок, потім дівчата змінювалися, я їх навіть не запам’ятовувала – відзначала, що колір волосся різний.
А тут вони прийшли удвох, проскочили повз мене, правда, дівчина привіталася. А далі вони в кімнаті сина, зачинилися зсередини, ввімкнули музику і… Що вони там робили, не знаю, але пішла вона пізно вночі, коли ми вже давно спати лягли, а, може, і під ранок.
Вранці я синові сказала, що у нас сімейний будинок, а не готель для коротких зустрічей, що приводити сюди всіх підряд, ми з батьком категорично забороняємо. На що отримала відповідь, що квартира і йому належить, а тому він має право жити, як йому подобається.
Так, приватизована квартира на всіх порівну, але він ще вчиться, ні копійки не заробляє, повністю у нас на утриманні. А тільки – но я йому про це сказала, так у відповідь обіцянка піти з дому, якщо нам його так тяжко годувати.
А дівчина його мені категорично не сподобалася. Він тепер її регулярно в будинок приводить, а вона з нами в кращому випадку привітається мигцем. Зате спокійно ходить у ванну, на кухню, каву собі готує, продукти бере. А коли зі мною там зустрічається, то мовчить і посміхається тільки. Я з нею намагалася поговорити, а вона коротко ледь відповідає на питання і все, намагається піти.
Категорично мені ця дівчина не подобається! В пірсингу, з татуюваннями, вічно жуйку жує. І вигляд у неї – слів добрих немає! Але син повідомив, що одружується на ній, і взагалі, жити вони будуть у нас вдома. А на що жити? Вона теж ніби вчиться, йому ще 2 роки вчитися. Це нам з чоловіком годувати і утримувати обох ?! Чоловік сказав, що він категорично проти будь-якої одруження до закінчення навчання, а син тільки хмикнув.
Що робити, не знаю. Чоловік сказав, що якщо син одружується наперекір нашій забороні, він їх обох з дому виставить, мовляв, нехай йдуть, куди хочуть. І нехай там їх годують і утримують. І дівчині цій теж все сказав – що ми проти весілля, що не будемо їм допомагати, якщо вони з нашими бажаннями не рохуються. А та тільки хмикнула і нічого не відповіла. А мені сина шкода! Це ж моя дитиночка!
У домі напружена обстановка. Син з нами практично не розмовляє. Чоловік перестав давати йому гроші, але у нього звідкись вони з’являються. Я переживаю, аби у щось не вляпався. Але як все змінити, якщо він навіть розмовляти не хоче, не те, щоб прислухатися?
Єлизавета Андріївна.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
