Приїхала я додому і за голову узялась. Донька із зятем саме на відпочинку були, тож я не стала їх чіпати, думала, що ще встигну побалакати коли повернуться. Найняла майстрів і робота закипіла. Добре. що грошей привезла достатньо, якраз за два тижні вони і впорались. А тут і “діти” мої повернулись.
Донька за Олексія вийшла заміж уже тоді, як я у Чехії жила. Тут я заміж вийшла, живу, працюю. Кликала і доньку з собою, але вона не мала бажання Україну покидати.
Для неї не існує життя за кордоном, говорить що не зможе звикнути до іншого менталітету і мова чужа їй навіть, на слух не надто приємно. Тому життя своє вони будують вдома.
Я ж коли на заробітки їхала свою хату в селі замкнула і залишила. Коли Оля моя заміж вийшла, то вирішила в село повернутись із міста де вчилась.
Чоловік її сам із села, та й земля у мене є, ми поряд якраз із тим полем живемо, тож вони мали великі плани на майбутнє.
Я навіть зраділа. Все ж той дім ще тато мій будував, та й і ми з чоловіком туди своєї праці багато вклали, тож мені шкода було, що він пустував. Я дітей туди впустила, а коли заміж вийшла тут, то сказала, вже, що то дім їхній.
Так склалось, що додому я не приїздила зо три роки. Одне за одним, то робота, то ще щось. А цього літа я таки вибратись вирішила. Донці нічого не казала, думала сюрприз зробити, але співпало, що коли я квитки узяла, то донька саме із чоловіком із друзями на відпочинок поїхали, тож я в порожню хату потрапила.
Ой, леле, у хаті все перевертом! Знала я що вони кілька років тому ремонт розпочали. Я ще тоді їм гроші передавала на матеріали. Мені дитина моя фото скидала, що і як вони там роблять, але ж я не бачила завершеної роботи. А нині уся хата догори ногами перевернута. Стелі зішкрабані, матеріали у кімнатах лежать пилом припадають і видно, що ніхто нічого не робить. Прямо по підлозі, яка знята донька моя постелила килими, видно, що не день вони там лежать. Ну а дошки дубові, на які я гроші передавала, на вулиці під небом відкритим лежать, навіть не накрив їх ніхто.
Я думала зразу висловити усе, що я думаю, але не стала їм відпустки псувати. Найняла працівників і вже за два тижні усе було зроблено. І котел поміняла і кахель у ванній і підлогу у домі всьому. Ті дошки дубові уже не годились нікуди, тож я просто скрізь лінолеум постелила. А що? Знову купувати втридорога матеріали, аби його от так знищили?
Коли моя донька приїхала то все було готово. Навіть, плитку на подвір’ї виклали хлопці. Вони були дуже здивовані мене бачити, а ще більше здивувались, коли у дім увійшли. Я саме повітря набрала, аби висловити все, що я про них думаю, але не встигла. Донька аж плакати почала. Дивиться на мене і запитує, що я наробила.
— Я наробила? Та я порядки – кажу їм обом, – навела. Як можна було до такого дім довести? Як ви узагалі так жити могли? Нащо ж ви гроші у мене просили на ремонт, якщо ніхто нічого не робив?
Але виявилось, що у них усе було так як вони хотіли, а ремонт вони робили поволі і в процесі уже вирішували, що і як буде. Вони, бачте, хотіли хату під себе переробити, а тепер то не їхній дім, а мій, бо все зроблено на мій смак.
Стоять обоє насуплені ще й говорити зі мною не хочуть, бо я їм усе зіпсувала.
А я себе винною не вважаю. Так, я дім їм віддала, але він мій і досі. Мала дивитись що воно все сиплеться і на сирій землі доріжки килимові застелено?
Ну скажіть, хіба б ви змогли б на таке витерпіти? Хіба б сиділи сумирно і чекали б коли діти приїдуть?
26,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
