fbpx

Я дуже здивувалась, коли побачила на екрані свого телефону виклик від колишньої свекрухи. Ганна Дмитрівна зі мною уже вісім років не розмовляла, а тут на тобі – сама телефонує. Я ще подумала, чи нічого не сталось, ну чого б їй оце телефонувати мені в Португалію о восьмій ранку?

Я дуже здивувалась, коли побачила на екрані свого телефону виклик від колишньої свекрухи. Ганна Дмитрівна зі мною уже вісім років не розмовляла, а тут на тобі – сама телефонує. Я ще подумала, чи нічого не сталось, ну чого б їй оце телефонувати мені в Португалію о восьмій ранку?

З Павлом ми розійшлись дуже не гарно. Одного дня, коли я повернулась із доньками зі стаціонару де пробули майже місяць, застали порожню квартиру.

— То все було придбано на зарплатню мого сина, – заявила мені свекруха, – йому узагалі не потрібно було із тобою одружуватись. Добре що прозрів. Він ще долю свою знайде.

Я прямо там сіла на підлогу і голосно захлипала. Квартира орендована, іти мені нікуди, та й доньки їсти хотіли, а що я їй дам, та й у що.

Тоді мене сусідка дуже виручила. Вона зателефонувала господарям квартири, пояснила ситуацію. Я мало не зомліла, коли ті із села привезли мені хай і не нові. але меблі і погодились аби я пів року жила у них безкоштовно. От що є людяність. Я не знаю. Просто не знаю, як би я тоді вижила без їхньої допомоги такої.

Читайте також: Того дня, як завжди, до чоловіка зателефонувала його колишня. Я в такі моменти намагаюсь вийти з кімнати, адже хоч і розумію, що в них багато спільного, однак мені дуже неприємно, що мій Антон із нею спілкується. А тут він жестом просить не йти. Коли він ввімкнув гучний зв’язок, то я одразу й не зрозуміла, що в трубці голос геть не колишньої, а коли дійшло, що та жінка від нас хоче, так я і геть дар мови втратила

Ну а коли доньки трішки підросли я змогла поїхати на заробітки. З малими все та ж сусідка залишилась. Я спочатку сама їздила, а потім зрозуміла, що зможу і малих з собою забрати. Спочатку я в Польщі працювала і жила, ну а потім у Португалію із подругою поїхала. Ми нині обоє в готелі працюємо. Доньки мої ходять у місцеву школи. живемо помалу.

А це нещодавно мене свекруха набрала. Я дуже здивувалась, чого вона від мене хоче, адже вісім років вона про наше існування і не згадувала.

Виявилось, що Павло втратив роботу. От моя свекруха і набрала мене із самого ранку, аби попросити, хоча ні, просять не так, аби я відмовилась від аліментів. Суть у тому, що вони не хочуть, аби борг накопичувався, а ж усе одно не погано живу і мені ті “копійки” не потрібні.

— Ми нині на одну мою пенсію виживаємо. – говорить і схлипує, – Тобі ті гривні треба? Ти ж там євро гарно заробляєш. А якщо й передамо, то впрок не підуть тобі, кажу одразу. Нам тут так важко, кожну копійку рахуємо. Чи хочеш ти таких аліментів?

Поклала я слухавку і вже який день до тями прийти не можу. Так оце мені та розмова наша і слова тієї жінки у вухах дзвенять.

Уже думаю, а правда, може й відмовитись?

А з іншого боку – з якого такого дива?

А ви як би вчинили?

23,06,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page