Світлану я знала змалку, як і її батьків, які все життя прожили в старій хаті і таких ледарів ще треба було пошукати, які тільки й знали, що гульбанити. Не раз моя мама мої речі їй віддавала, бо вона була за мене менша і могла й торішнє носити, саме тому зараз їй було важливо показати, як вона тепер живе.
Скажу так, що я свої очі забула, я вам кажу, бо ту бідноту, яку я пам’ятала в Світлани вдома, а ті відполіровані дубові меблі та блискучі стіни і сліпучі люстри. І все це в добротному двоповерховому будинку обведеному високим мурованим парканом з воротами з нержавійки.
Світлана була цілком задоволена моєю реакцією.
– Світлано, але твій чоловік молодець, що це все для тебе зробив, – кажу я їй, бо вона мені перед тим сказала, що ніде не працює.
– Та що ти кажеш, – махнула рукою Світлана, – та він без мене нічого не вартує! Ні ложки на кухні не знайде, ні своїх шкарпеток в шафі. Та якби не я, то нічого б з цього не було! Це все під моїм керівництвом. Бо ж якби не я, то він би те й робив, що штани протирав.
Я розкрила рота від здивування, адже я не вважаю свого чоловіка ледарем і ми обоє працюємо і нічого подібного не маємо.
Про себе думала, що так виходить, що хто не мав в дитинстві нічого, потім отак видряпується в люди.
Поки ми чаювали, то прийшов її чоловік, доволі непоганий на вигляд. Але Світлана одразу закцентувала увагу на тому, що він вже лисіє, треба йому спеціальне варити їсти. Бо має слабку травну систему та й взагалі клопоту більше, ніж від малої дитини.
Я знітилася, бо такі подробиці не те, що чути не хочеться, але якось і не приємно що то жінка про свого чоловіка.
– Ой, він у мене колись нічого до пуття робити не вмів, та й зараз теж не дуже вправний, але я все мушу керувати та контролювати.
Вона розказувала і розказувала при чоловікові про нього, який він у неї був недолугий, але вона все змінила, бо жінка – то шия і куди вона поверне, туди й голова має повертатися.
Чоловік мило усміхався і з усім погоджувався ще й хвалив дружину, що вона у нього така хороша і як йому з нею пощастило.
Я думала, що мене вже нічого не здивує, але Світлана приготувала мені наостанок новину, що не мала прозвучати в цих стінах, але вона мені головно зашепотіла:
– А ще у мене є дуже гарний любчик! Мій нічого про нього не знає, бо скажу тобі відверто, що він такий собі чоловік. А от Мирончик, то моє щастя!
– А ти не думаєш, що чоловік тебе покине, коли дізнається?
– Та де! У нас двоє дітей і все майно на мені, куди він дінеться? Він без мене просто пропаде! Дивися, я тобі фото покажу.
Вона гортала фото в телефоні, де була вона і цей молодик, а я думала, що це якийсь поганий жарт. Невже від такого чоловіка, який тобі забезпечив комфорт, достаток, поважає тебе та цінує і ти ще можеш отак гуляти?
Йшла я додому після цих відвідин вся в воду опущена, бо той секрет був надто неприємним, щоб про нього комусь розказати, але й в душі його тримати не хотілося.
Звичайно, що я через місяць-другий забуду про Світлану та її чоловіків, просто чому таким жінкам та так щастить? Чому вірні чоловіки не паруються з вірними жінками, а отакі, які хочуть гуляти не міняються зі швидкістю світла?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
У кожній історії таємниця, а наш YouTube-канал — це чудова можливість розкрити ці таємниці. Запрошуємо вас в подорож у світ непередбачуваних обертів долі, дивовижних емоцій та неймовірних вражень.
Приєднуйтесь до нашої спільноти, щоб разом розкривати красу життєвих історій та знаходити власний шлях у цьому безмежному світі!
