fbpx
Історії з життя
приїхали на день народження до молодшого онука. А на столі морквяний пиріг, та лист капустяний. Це що – святковий стіл? Чи в місті так модно столи накривати? Я її і питаю: «А чим, власне, ти чоловіка і дітей годувати зібралася? Капустою?». А вона мені і відповідає: «Я, мамо, давно хотіла Вам сказати, щоб Ви не возили до нас в дім м’ясо бідолашних тварин. Ми м’ясо не їмо, ми»

Син одружився п’ять років тому. Невістка – худенька і спокійна дівчинка – нам спочатку дуже сподобалася. За цей час у них з’явилося двоє наших онуків. Спочатку, я нічого не знала і навіть не здогадувалася. Приїдемо до них в гості, а на столі – тільки овочі. Ну, думаю: не встигла приготувати, нічого страшного, просто молода ще. Так, і які там продукти в цьому, їхньому, місті – одні хімікати.

Так, і ми ж не з порожніми руками приїжджаємо. Завжди веземо повні сумки продуктів. Ми-то в селі живемо, і у нас своє обійстя – город і тваринка всяка. Ось, і тягнемо сумки зі всякими соліннями-варіннями, ну і, звичайно, курочку-качечку домашню. Я і котлеток накручу-насмажу, і пиріжків всяких. Те, що вона сама ніколи котлетку не взяла, я уваги не звертала. Хто там її знає, може, вона на дієті якісь – це ж зараз модно.

Ну, онукам, начебто, не забороняла – вони все їли. А, тут, приїхали на день народження до молодшого онука. А на столі морквяний пиріг, та лист капустяний. Це що – святковий стіл? Чи в місті так модно столи накривати? Я її і питаю: «А чим, власне, ти чоловіка і дітей годувати зібралася? Капустою?». А вона мені і відповідає: «Я, мамо, давно хотіла Вам сказати, щоб Ви не возили до нас в дім м’ясо бідолашних тварин. Ми м’ясо не їмо, ми»,« Що, що? ».

Я так засмутилася, що ми відразу зібралися і – на вихід. А тепер, думаю: вона, ж, так і сина у свій табір перетягне, а онуків годі й говорити. Вони ж – хлопчаки, їм їсти м’яса треба, мінімум 3 рази в день. Потім думаю: а куди ж вона поділа, що ми привозили? Викидала чи що? Ми, значить, горбатимося, господарство розвиваємо, а вона – в смітник? Подзвонила я їй і сказала, що дітей у неї заберу. А вона: «Спробуйте». І спробую. Бач, яка знайшлася! Я, ось, завтра в опіку подзвоню і їм все розкажу, і нехай вони розбираються.

Але, якщо чесно, я не знаю, що робити. Якщо дітей в сиротинець заберуть – теж гарного мало. І я не можу їх забрати. У нас господарство велике, та, і садок далеко, та, і працюю я ще. Ось, сиджу і думаю: як же краще вчинити? Може, хтось з таким стикався? Гаразд, вони – дорослі, нехай живуть як хочуть. Але діти! Як напоумити невістку, що діти ростуть і повинні добре харчуватися? Або нехай розлучаються, а син з дітьми до нас переїде? У мене голова просто голова обертом йде.

Михайлина 63 роки.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page
facebook