fbpx

Приїзду Ольги я не очікувала, хай, навіть, поминальні дні у нас у селі були. Звісно, що двері перед обличчям зачиняти не стала, запросила у дім. Ох, якби знаття, що той візит у мою сім’ю принесе, напевне, побалакала б на порозі і двері зачинила

Приїзду Ольги я не очікувала, хай, навіть, поминальні дні у нас у селі були. Звісно, що двері перед обличчям зачиняти не стала, запросила у дім. Ох, якби знаття, що той візит у мою сім’ю принесе, напевне, побалакала б на порозі і двері зачинила.

Моя рідна тітка Богдана усе своє життя свідоме на заробітках із чоловіком провела. У селі вони вибудували чи не найкращу хату в окрузі, викупили дві сусідські садиби і облаштували там і ставочок власний і сад посадили із виноградником.

У тітки моєї єдина донька – Ольга, моя сестра двоюрідна. Ми малими дуже дивувались, як то ми сестри, а мами у нас різні. Росли ми у бабусі моєї і коли батьки повертались із заробітків нас розлучити не могли, ми все одно проводили дні разом.

Уже коли ми стали старшими Ольга після навчання подалась жити на інший кінець країни у рідні краї її чоловіка. Ну а я залишилась у рідному селі, вчителювала у нашій школі.

Тітка Богдана їздила на заробітки до 70 років. Звикла до праці, вона не вміла сидіти на місці, та й здоров’я дозволяло. Дядьку довго нездоровилось і вже коли він зліг, тітка Богдана осіла нарешті.

Чи то втрата чоловіка, а може все ж уже роки взяли своє, та моя тітонька з кожним роком ставала усе слабшою. Уже не мала сил обійти ні величезного дому, ні господарки, ні подвір’я. Все більше сиділа на лавці під хатою і виглядала на дорогу та перекидалась кількома словами із рідкими перехожими.

Ольга за останні десять років була у батьківському домі разів зо п’ять. Вона мала відповідальну роботу, велику родину, та й дорога не близький світ, відбирала і сили і чималі кошти.

Саме тому, коли тітка Богдана злягла, моя сестричка двоюрідна і сказала що маму глядіти не зможе:

— Ніно, ти там поруч. Я маму до себе забрала б, так дороги вона не витримає. Той дім мені не потрібен. Доглянеш маму за спадок?

Навіть, якби Ольга і не казала про дім, свою тітоньку я б не покинула ні в якому разі. Тим паче, що мами моєї немає на світі вже добрих десять років, тож тітка – єдина рідна людина.

Богдана пішла у засвіти через вісім років після тієї нашої розмови із сестрою. Ольга приїздила до мами за цей час лише двічі. Не тому що маму не любила, ні. У її сім’ї трапилось несподіване – доньку залишив чоловік. Ольга доглядала своїх онуків доки її донка за кордоном заробляла гроші на власне житло.

В останню путь саме я тітку Богдану провела три місяці тому. Ольга приїхати не змогла, адже з донькою і онучками на той момент уже була за кордоном два роки як.

Саме тому і здивував мене її візит, хай і були у селі поминальні дні. Ольга виросла на порозі моєму без попередження та ще й прийшла до мене на каву, а спинилась у однокласниці своєї.

Коли я запросила сестру в дім, то ще не знала причину її візиту:

— Ніно, я тобі безмежно вдячна за маму. – почала вона запопадливо, – Я ніколи не зможу тобі віддячити у повній мірі. Молюсь за тебе і дякую за твою безкорисну доброту.

Ну а потім Ольга довго плакалась і жалілась на долю. Розповідала про свою безталанну доньку і про те, як залишилась у своєму віці з однією валізою і без даху над головою.

— Доки я була з донкою за кордоном, чоловік уже й іншу у дім привів і розлучились ми. Дім у якому жили матері його належав. Скільки років вклала у ті стіни, а скільки сил і грошей. Добре, що хоч батьківська хата у мене є і досі. Бо лишилась би на вулиці.

Сестри мені було безмежно шкода, я узяла ключі від дому тітки Богдани, допомогла сестрі перенести речі. Разом ми довго наводили лад, я показувала де і що.

Повернулась я додому пізно ввечері і не змогла відпочити, адже чоловік влаштував сцену, як тільки почув, що я Ользі ключі віддала.

— Гарно виходить: ти гляділа, а їй хата. А вісім років життя вона тобі поверне? А гроші які ти із сім’ї брала? А сили, а час? Як так хоче вона дому материного, то най його у нас купує. Може ти й добра до сестри, а я мушу дбати за сина і за сім’ю.

Четвертий день у нас спокою немає. По факту дім тітки Богдани давно мій і ми його хотіли й справді продати за рік. А з іншого боку – сестра у мене одна і нині у неї вкрай важка ситуація, а ту хату будували її батьки.

І сестру шкода і хоч до дому йди, бо чоловік про одне говорить.

От як вчинити? Як би ви на моєму місці у цій ситуації повелись?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page