fbpx
Історії з життя
Пише мені на днях один знайомий в переписці: «Що тебе ніхто не гріє» і з цього моменту почалася така гряда подій, що й людям не розкажеш, бо засміють

Мені 48 і щоб зацікавити чоловіка, я маю не лише гарно виглядати, але й претендента гарно нагодувати та напоїти. А далі, зазвичай, йде розчарування, але я вже до такого звикла.

Мій попередній чоловік теж не був гарним чоловіком. Тому, здавалося б, доля кричить мені – «Кохання – не твоє, заспокійся». Але я далі вперто йду по граблях.

Цей випадок теж з такої категорії, коли чоловік ніби й подобається мені, але без жодного захоплення.

Переписка в соціальній мережі, зустріч вдень на каві в людному місці аби мати шанс вчасно піти геть, коли кавалер буде вже геть ніяким.

І ось пише мені Вадим час від часу, а я йому просто від нічого робити. Якоїсь інтелектуальної переписки нема, іскри в репліках теж. Але як нема нікого, то й це душу гріє.

І ось в переписці я йому пожалілася, що в хаті дуже холодно, бо ж світло відключають часто. Це виглядало приблизно так:

– Так, холодіна страшенна, мерзну, навіть вдома.

– А що тебе ніхто не гріє, – пише Вадим.

– Ніхто, – пишу я.

– Я б міг тобі дещо запропонувати, але думаю, ти відмовишся, – пише він.

– Та говори, хто його знає, – кокетую я.

– Давай зустрінемося завтра і ти все сама побачиш, – пише він.

Дівчатонька! Я вся мов мені хто заряду дав! Невже, нарешті, іскра???

Але ж я битий горобець, тому вирішила цю переписку показати подругам, бо можу й помилятися.

– Точно фліртує, – підтвердила Леся.

– Точно побачення, – підтвердила Люся.

– Не забудь балончик, – наполягла Неля.

Далі почався армагедон! На завтра треба було вже зробити макіяж, укладку, нігті і не забути за шугаринг!

Я мало не на колінах благала дівчат записати мене вже, бо дуже треба!

– Дівчатонька, ви ж розумієте, що треба все й одразу? Ви розумієте, що таке останній шанс? Не розумієте? То Бог вам дасть аби ви в моїх роках і не розуміли! Запишіть мене, а я за вас свічку поставлю!!!

Дівчата лиш переглядалися, але когось посунули. Комусь відмовили і мене записали на процедури.

Далі було кілька тяжких годин, але я вірила. Що це буде того варте, тому мовчки терпіла. На макіяжі і зачісці стало легше і я була дуже задоволена результатом. Можна було впевнено сказати, що мені сорок два, хоч в соціальній мережі мені всього сорок, але це дрібниці!

В назначений час і в назначеному місці я з’явилася вчасно. Коли їхали на таксі. То я аж затремтіла від радості, коли зрозуміла, що ми заїжджаємо на доволі респектабельну вуличку міста з невеличкими особнячками. Невже пощастить?

Далі ми зупинилися біля будинку доволі гарного, де на мене вже чекав Вадим. Я вийшла з таксі і воно поїхало.

Вадим трохи округлив очі, коли мене побачив, бо я була вся в шику і хутрі, просто сяяла красою та впевненість.

– Ну, показуй, що ти там мені хотів запропонувати, – сказала я своїм найгарнішим голосом.

Я цю фразу довго тренувала перед дзеркалом, щоб вона звучала дуже ніжно і елегантно, без тіні моєї звичної писклявості.

Вадим й далі дивився на мене круглими очима і випалив:

– Та тут, в гаражі. Не бійся, ти не замастишся, в мене чисто.

Слово «гараж» мене напружило, але вже як є. Заходимо в гараж, він включає світло і показує мені генератор…

– Він хоч на 3 кіловати, але бензиновий. Доволі тихий і може тобі легко потягнути квартиру: опалення, світло. В мене є знайомий, який може те все тобі по підключати за розумні гроші, бо ми як не як знайомі, – під мигнув він мені.

Коли я йшла геть, злісно цокаючи каблуками, Вадим знову дивився на мене круглими очима.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page