Мені 48 і щоб зацікавити чоловіка, я маю не лише гарно виглядати, але й претендента гарно нагодувати та напоїти. А далі, зазвичай, йде розчарування, але я вже до такого звикла.
Мій попередній чоловік теж не був гарним чоловіком. Тому, здавалося б, доля кричить мені – «Кохання – не твоє, заспокійся». Але я далі вперто йду по граблях.
Цей випадок теж з такої категорії, коли чоловік ніби й подобається мені, але без жодного захоплення.
Переписка в соціальній мережі, зустріч вдень на каві в людному місці аби мати шанс вчасно піти геть, коли кавалер буде вже геть ніяким.
І ось пише мені Вадим час від часу, а я йому просто від нічого робити. Якоїсь інтелектуальної переписки нема, іскри в репліках теж. Але як нема нікого, то й це душу гріє.
І ось в переписці я йому пожалілася, що в хаті дуже холодно, бо ж світло відключають часто. Це виглядало приблизно так:
– Так, холодіна страшенна, мерзну, навіть вдома.
– А що тебе ніхто не гріє, – пише Вадим.
– Ніхто, – пишу я.
– Я б міг тобі дещо запропонувати, але думаю, ти відмовишся, – пише він.
– Та говори, хто його знає, – кокетую я.
– Давай зустрінемося завтра і ти все сама побачиш, – пише він.
Дівчатонька! Я вся мов мені хто заряду дав! Невже, нарешті, іскра???
Але ж я битий горобець, тому вирішила цю переписку показати подругам, бо можу й помилятися.
– Точно фліртує, – підтвердила Леся.
– Точно побачення, – підтвердила Люся.
– Не забудь балончик, – наполягла Неля.
Далі почався армагедон! На завтра треба було вже зробити макіяж, укладку, нігті і не забути за шугаринг!
Я мало не на колінах благала дівчат записати мене вже, бо дуже треба!
– Дівчатонька, ви ж розумієте, що треба все й одразу? Ви розумієте, що таке останній шанс? Не розумієте? То Бог вам дасть аби ви в моїх роках і не розуміли! Запишіть мене, а я за вас свічку поставлю!!!
Дівчата лиш переглядалися, але когось посунули. Комусь відмовили і мене записали на процедури.
Далі було кілька тяжких годин, але я вірила. Що це буде того варте, тому мовчки терпіла. На макіяжі і зачісці стало легше і я була дуже задоволена результатом. Можна було впевнено сказати, що мені сорок два, хоч в соціальній мережі мені всього сорок, але це дрібниці!
В назначений час і в назначеному місці я з’явилася вчасно. Коли їхали на таксі. То я аж затремтіла від радості, коли зрозуміла, що ми заїжджаємо на доволі респектабельну вуличку міста з невеличкими особнячками. Невже пощастить?
Далі ми зупинилися біля будинку доволі гарного, де на мене вже чекав Вадим. Я вийшла з таксі і воно поїхало.
Вадим трохи округлив очі, коли мене побачив, бо я була вся в шику і хутрі, просто сяяла красою та впевненість.
– Ну, показуй, що ти там мені хотів запропонувати, – сказала я своїм найгарнішим голосом.
Я цю фразу довго тренувала перед дзеркалом, щоб вона звучала дуже ніжно і елегантно, без тіні моєї звичної писклявості.
Вадим й далі дивився на мене круглими очима і випалив:
– Та тут, в гаражі. Не бійся, ти не замастишся, в мене чисто.
Слово «гараж» мене напружило, але вже як є. Заходимо в гараж, він включає світло і показує мені генератор…
– Він хоч на 3 кіловати, але бензиновий. Доволі тихий і може тобі легко потягнути квартиру: опалення, світло. В мене є знайомий, який може те все тобі по підключати за розумні гроші, бо ми як не як знайомі, – під мигнув він мені.
Коли я йшла геть, злісно цокаючи каблуками, Вадим знову дивився на мене круглими очима.
Фото Ярослава Романюка.
