Своє дитинство я пам’ятаю смутно, але те, що пам’ятаю, з мамою не пов’язано. Років до десяти я практично завжди жила у бабусі з дідом – маминих батьків. Тоді мені пояснювали це тим, що мама дуже багато працює, тому у неї не вистачає часу стежити за мною.
У бабусі було добре, мене любили, про мене піклувалися. Мама періодично з’являлася з подарунками, а потім їхала до себе. Мені було трохи сумно з нею розлучатися, але довго мені сумувати не давали бабуся з дідом. Вони водили мене в школу, робили уроки, водили в театр, возили в зоопарк і відправляли в літні табори. Сиротою або чимось обділеною я себе не відчувала.
Мама почала частіше приходити, коли мені стало років шість. Іноді навіть забирала мене на прогулянку або з ночівлею на вихідні. А потім зовсім забрала мене додому. Чомусь в той день бабуся з нею дуже довго і голосно розмовляли, але потім вони помирилися. До діда з бабусею я тепер ходила в гості.
Відносини з мамою складалися поступово, все-таки занадто довго ми жили окремо. Але ми швидко налагодили контакт, все було добре. З мамою ми спілкувалися більше як подруги, вона була менш вимогливою, ніж бабуся.
Я виросла, навчалася, знайшла роботу і стала зустрічатися з хлопцем. Весь цей час я жила з мамою, у нас двокімнатна квартира. Коли справа почала рухатися до весілля, я хотіла переїхати до нареченого на знімну квартиру, але мама мене зупинила.
– Навіщо ви будете витрачати гроші на оренду? Краще збирайте на своє житло, а жити поки можете у мене. Я думаю, що проблем у нас бути не повинно.
Мама була вже знайома з моїм нареченим, і вони відмінно з нею порозумілися. Я без роздумів озвучила йому запропонований мамою варіант, і він погодився.
Все йшло добре. Зіграли весілля, мама під час свого тосту побажала нам не поспішати з дітьми, а пожити для себе, але тоді я не звернула на це уваги. Ну, сказала і сказала. Ми повернулися з весільної подорожі і стали збирати на свою квартиру.
Півтора року все було нормально, жили душа в душу, ніяких непорозумінь з мамою у нас не було. Ми відкладали гроші, великих накопичень не виходило, зарплати у нас були і так середні, а після всього цього я взагалі залишилася без роботи.
І як на зло саме в цей момент я відчула, що при надії. Це було несподівано і дуже невчасно, але порадившись з чоловіком, ми вирішили що впораємось.
Радісну новину ми першій повідомили моїй мамі. Але її реакція мене дуже здивувала. Вона не заусміхалася, не стала нас вітати, а мовчки встала і вийшла з-за столу. Потім закрилася у своїй кімнаті і не виходила. Ми з чоловіком не знали що і думати собі.
Три дні з мамою не вдавалося поговорити. Ми вже повідомили батьків чоловіка, з’їздили до бабусі, порадували її, а мама все уникала розмови. Потім все-таки зібралася і вирішила з нами поспілкуватися.
Спочатку розповідала, що діти це складно і дорого, що треба подумати, ми такі молоді, маємо намір купити квартиру, а тут дитина, яка поставить на цих планах хрест на найближчі роки. Коли ми з чоловіком, трохи ошелешені такою розмовою, сказали, що питання з дитиною вже вирішене – мама на очах змінилась до невпізнання.
Вона тупала ногами і волала, що я не розумію, у що вплутуються, а висловившись заявила, що раз я вирішила все, то ми можемо збирати речі і виїжджати з її квартири.
– Мені тут дитячі плачі не потрібні, не хочу ні за ким бігати, з кожного кута дитину витягати.
Після цієї промови вона пішла в свою кімнату. Уже в дверях обернулася і сказала, що терміну нам дає тиждень.
Це було несподівано і дуже неприємно. Гроші у нас були, ми могли зняти квартиру, але тоді у нас не залишилося б жодного запасу. Декретних у мене не буде, я ж не працюю, а на одну зарплату чоловіка буде не просто. Батьки чоловіка нас прихистити не зможуть, у них живе його сестра з дитиною.
Нас врятувала бабуся, коли я зателефонувала їй, вона відразу сказала, що чекає нас хоч зараз. Ми з чоловіком не хотіли більше залишатися у мами, тому зібрали абияк речі і поїхали до бабусі.
Вона довго мене заспокоювала, повторюючи що мені не можна так перейматись, це не надто добре для дитини. А я все намагалася зрозуміти, за що мама так на нас розсердився, адже так все було добре. Бабуся помовчала, а потім розповіла, що мама маленьких дітей ніколи не сприймала.
– Ось так ось вийшло, не може вона з малюками, хоч ти о хоч роби. Я думала, що свого приведе у світ та полюбить, але вона тільки залишила тебе у мене і поїхала до себе.
Тоді бабуся з дідусем віддали мамі ключі від квартири дідової мами, а самі стали займатися моїм вихованням. Так і тривало все моє дитинство.
– А як ти постарше стала, так вона почала з тобою спілкуватися, відтанула. Коли вона вирішила тебе забрати, я навіть в церкві свічку поставила, щоб її бог напоумив, – закінчила бабуся розповідь, а я сиділа, і від здивування слова сказати не могла.
Ось воно як виходить. Робота її тут ні при чому. Просто вона не хотіла зі мною возитися.
Бабуся каже, що це мама на емоціях так себе поводила, але мені від цього не легше. Я не знаю, як мені тепер ставитися до цієї людини.
– Та це ж вона тебе завжди любила, просто з малюками у неї не виходить няньчитися. А як онук чи внучка підросте, так вона перша прибіжить, – заспокоювала мене бабуся, але мене це не радувало.
Мені здається, що дитину треба любити цілком. Ось у мене ще й дитини немає, а я малюка свого вже люблю і навіть не можу уявити, що залишаю його десь, нехай навіть у родичів. Не розумію я маму, абсолютно не розумію. Можливо, бабуся права і згодом все налагодиться, але поки дуже неприємно. І через те, що вона мене маленьку не сприймала, і через те, що виставила нас з чоловіком в момент, коли нам дуже складно.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
