Олена Петрівна стояла біля вікна і поливала свої «грошові квіти» драцену, грошове дерево та герань на здачу. Неділю вона любила найбільше, бо цей день її ніхто не турбував: чоловік йшов до друзів чи до матері, діти давно не приходили на вареники, бо мають свої сім’ї.
Але раптом двері відчинилися і в квартиру практично увірвалася її донька.
– Мамо, ти сама?
– Без «добридень» і «як ти ся чуєш»? Що вже сталося?
– Ой, добрий день, мамуню, як ти, моє серце? Я така нещасна… А тато дома?
– Та нормально я, дякувати Богу. А тато поїхав до матері на вареники, які у неї найкращі. То що сталося?
– Мамо, все! Розлучаюсь з Іваном!
– Ой, слухай сюда, княгине Ольго! Твій Іван – ще не найгірший чоловік на всьому білому світі! Ти думаєш, за тобою зараз черга буде?
– І чому ти завжди за нього? Думаєш, він тебе любить?
– А мені шо, борщу менше від того? Я просто знаю свою доньку: з такою дружиною і святого до гріха доведеш!
– Мамо, як то кажуть: «Яблуко від яблуні…» (підморгнула з посмішкою донька).
– А ще кажуть: «В сім’ї не без паршивої вівці» – відказала мати, – Кажи вже, що там у вас сталось!
– Йдемо на день народження, я хочу подарувати дві тисячі гривень у конверті, а цей скупердяй каже: «Ого, ти мені за стільки за всі роки подарунок не купила!»
– І правильно каже! Нащо людям очі колоти, що ви багачі? Візьми сервіз з шафи чи вазу – скромно і по-нашому!
– Мамо, ти шо, з 90-х не виходила? У всіх ці сервізі вже як у мене нервів!
– Доню, вчи тебе та вчи. Люди гроші витратять, а сервіз передарують!
Тут Соломія вже готова була вибухнути, як двері відчиняються – заходить Іван.
– А чого у вас двері навстіж? Добрий день, мамо!
– Ой, хто до нас прийшов! Івасику, голубчику! Будеш пельмені? Я для тебе спеціально наліпила. Якби ти не прийшов – я б тата послала тобі занести!
– А мені??? – Соломія образилась, як мала.
– Доню, там і тобі вистачить, просто я так зраділа Івасику! Я всім сусідкам розказую, який у мене зять – чисте золото! Краще, ніж у декого син! Івасику, слухай сюди: я на твоєму боці. Твоя дружина мені тут голову заморочила, а я кажу – ти правий на всі сто! Ти на кухні їстимеш чи принести сюди?
– Дякую, мамо, я на кухні поїм… І дякую, що підтримали, а то моїй дружині хоч кілок на голові теши – своє гне!
– Та ти знаєш, Івасику, вона слова кривого про тебе не сказала, питала мене, як я готую те м’ясце, що ти любиш, бо хоче тобі приготувати.
Іван підійшов і обійняв дружину:
– Справді? А я думав – побігла скаржитись…
Олена Петрівна, не кліпнувши оком:
– Та що ти! Бійся бога. Бідкалася, що ти багато працюєш і мало відпочиваєш, а їй так хочеться для тебе щось приємне зробити. А про подарунок – то вона випадково проговорилась, що ви ще не вирішили. Ну я й сказала, що ти правий, бо сервіз – це ж класика!
Соломія стоїть, очі по п’ять копійок: «Це що щойно було?» Потім тихо посміхається:
– Мамуню, дякую… Я все запам’ятала. Якщо що забуду – передзвоню. Нам пора.
– Ні-ні! Поки Івасик не поїсть, ви нікуди не підете.
– А я?
– А ти записуй рецепт, – каже мати.
Іван на кухні дзенькає виделкою об дно тарілки, мліючи від щастя.– На здоров’ячко, синку! І щоб усе з’їв, а то ображусь!
– Дякую, мамо, ви в мене – найкраща теща в цілому світі! Повезло мені! – обіймає тещу зять.
Донька чекає на матір в вітальні, поки та досипає зятю ще тепленьких щойно зварених пельменів.
– Мамо, ти – геніальна актриса! По тобі театр Франка плаче! А як же тато без пельменів залишився?
– Доню, я не хочу, щоб ти потім волосся на собі рвала, а батько так наївся маминих вареників, що й в пельменях знайде ґанж. Зварю йому на наступну неділю, як ти знову не припхаєшся з проблемами, які яйця виїденого не вартують. А ти вже нарешті запам’ятай: щоб у хаті був лад – треба бути трішечки актрисою.
