Ранок суботи. Людмила відключила всі будильники і телефони. Молода жінка вирішила виспатися гарненько, адже позаду був дуже важкий тиждень, за який багато чого сталося а її житті.
У жінки наступила чорна смуга в житті. Кажуть, що в слід за чорною, обов’язково настає біла… Але тут була тільки чорна і чорна…
У вівторок Людмилу скоротили з роботи. Вона кілька років віддала на благо фірми. І тут, як грім серед ясного неба: “Вибачте. Штат фірми скорочується вдвічі. Ми не продовжимо з вами контракт”.
Жінці здалося, що це поганий сон. Вона прокинеться і все стане на свої місця.
Раптове каркання ворони, вивело її з заціпеніння. Птаха горланила так пронизливо і голосно, що хотілося затулити вуха. Мимоволі подивившись у вікно, жінка побачила її… Ворона сиділа на гілці і дивилася їй прямо в очі.
“Чортівня якась!” – прошепотіла Людмила, вибігши з кабінету. У той же вечір, до жінки прийшов Костя. Вони зустрічалися вже кілька років, і збиралися одружитися.
– Тут така справа… Не буду ходити навколо, я скоро одружуюся. Вибач. Так вийшло.
І знову пролунав цей пронизливий звук голосіння ворони. Люда здригнулася і подивилася у вікно. Ворона сиділа навпроти, і пильно дивився на неї. “Та що тобі потрібно від мене?” – в емоційно вигукнула вона.
– З тобою все добре? – злякано запитав Костя.
– Так! Забирайся звідси! – жінка вказала на двері колишньому нареченому.
В один момент, вона втратила роботу і кохану людину. “Спати! Мені необхідно відпочити. Потім все інше”. Виспатися жінці не вдалося. Її знову розбудила ворона. “Кар-кар” – лунало на всю округу.
Подивившись у вікно, вона знову побачила цю противну птицю. Складалося враження, що ворона нікуди не відлітала, а так і просиділа на гілці всю ніч. “Що тобі потрібно? Ти мене дістала!” – вигукнула вона. Ворона не звертала уваги на її крики, і продовжувала розбурхувати всю округу. На годиннику була 6 ранку. Виспатися так і не вдалося.
Через кілька годин зателефонувала мама:
– Як ти доню? Не дзвонила давно.
– Все дуже погано! – Людмила розревілася і як в дитинстві, все розповіла матері. Про ворону, також не забула згадати.
– Це вона тебе в дорогу кличе! Ти потрібна десь…
– Мам, що за маячня? Яка дорога? Кому потрібна? Мене всі викреслили зі свого життя!
– Мила моя, приїжджай до мене. Завтра Різдво. Відсвяткуємо по сімейному!
– Тільки вам з батьком настрій зіпсую. Мені потрібно побути на самоті.
Жінка поклала слухавку і пішла на кухню, заварити собі каву. Тільки вона увійшла, як тут же пролунало каркання. “Ця ворона точно вирішила мене з розуму звести” – подумала вона.
Ближче до обіду, подзвонила давня, шкільна подруга:
– Людочко, нарешті застала тебе вдома. Мобільного твого немає у мене.
– Привіт, Надюша! Сто років не бачилися!
– Ось! Саме з цього приводу і дзвоню. Кидай все, і дуй до мене на дачу! Ми вирішили зібратися у мене, всією нашою компанією. Буде Юля, Віра, Юрко…
– В принципі, мені нема чого кидати. Це мене всі кинули… Гаразд, давай адресу!
Люда їхала строго по навігатору. До мети ще 15 кілометрів. Спочатку машина йшла добре, але на півдорозі двигун заглох і автомобіль зупинився.
Люда схопила мобільний телефон, але зв’язку в лісі не було… “Ось і вляпалася! Смикнуло мене їхати на машині!” – в розпачі сказала жінка. “Кар-каррр!” – пролунало у неї над головою.
“О боже! І ти тут? Що тобі потрібно?” – звернулася вона до ворони. Та набундючилася, і мовчки спостерігала за нею. Тим часом, починало темніти. У розпачі, жінка почала сигналити, в надії, що її хтось почує.
“Що ж робити? Пішки йти? Але я не знаю дороги!”
Раптово, в вікно хтось постукав. Від несподіванки, жінка підстрибнула. Вона побачила чоловіка років сорока, в кожусі і з рушницею.
– Ви хто? – злякалася вона.
– Семен. Місцевий єгер. Вам допомога потрібна? Я правильно зрозумів?
– Так! Я застряла. Може, підштовхнете мене? – в надії запитала вона.
– Панно, ви при своєму розумі? Тут трактор потрібно викликати. Інакше, ваш автомобіль не витягнеш.
– То викликайте! В чому проблема?
– У тому, що скоро ніч. За темряві ніхто не приїде сюди. Ходімо до мене. З ранку викличемо підмогу.
Їй нічого не залишалося, як піти за лісником. Вона звернула увагу на свою ворону. Та мовчки йшла за ними.
“Хоч кричати припинила. Може захрипла?” – посміхнулася вона.
Незабаром вони прийшла в будинок лісника. У грубці тихо тріщав вогонь, в кімнаті було дуже тепло і затишно. Семен спорудив нехитру вечерю, заварив чаю з травами.
– Давайте повечеряємо. Потім відпочинете, а завтра вранці поїду за підмогою. Спробуємо витягти вашу “ластівку” їх снігового полону, – сказав чоловік.
– Що з погодою сталося, не зрозумію? Звідки взялася така хуртовина?
– Як звідки? Сьогодні ж ніч перед Різдвом! Ви знаєте нашу місцеву легенду про цей день?
– Ні звичайно. Звідки? – знизала плечима жінка.
– Розповісти вам? Дуже цікаво!
– Розповідайте… Все одно робити нічого.
Чоловік почав розповідати дуже красиву чи легенду, чи то казку. Жінка зачаровано слухала його не перебиваючи. Головним героєм в цій казці була чорна ворона. Вона займався доброю справою: шукала людей з самотніми серцями і сприяла їх зустрічі…
На найцікавішому місці, жінка заснула прямо в кріслі. Семен дбайливо вкрив її м’яким пледом і вийшов на вулицю.
“Сидиш?” – звернувся до ворони. “Дякую, саме про таку жінку я мріяв!”
“Каррр” – відповіла ворона, і зникла з поля зору.
Вранці, поки Людмила спала, Семен викликав підмогу і витягнув її автомобіль.
– Приймайте роботу! – посміхнувся чоловік. – Зараз поснідаємо, і я проведу вас до місця призначення. Поїсте зі мною!
– Дякую! Семене, я вчора заснула, так і не дізналася закінчення легенди…- промовила жінка.
Їй дуже не хотілося залишати цей затишний будинок.
– Ви можете погостювати у мене, я обов’язково розповім вам кінець. Тим більше, сьогодні Різдвяна ніч!
– Умовили! Не залишати ж вас одного! – посміхнулася Людмила.
“Кар – карррр” – ворона покружляла над ними, і полетіла. Вона була дуже задоволена своєю роботою. Сьогодні їй знову вдалося з’єднати два самотніх серця…
Взято з Мережі.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
