Речі я винесла у коридор спільний і склала все в куток під клейонку. Бачила, що за три дні їх поменшало, але то ж не моє, то яке мені діло. Ох і сцена була коли син із дружиною повернулись. Панянка аж ногами тупотіла.
Коли вперше побачила Богданку, то вона мені навіть сподобалась. Люблю я таких – справжніх і щирих. Сміялась вона вільно і від душі, при розмові погляд не відводила. Мій Єгор дуже тихий і сором’язливий, а вона прямо вогонь, так і грає.
Зустрічались вони пів року і вже пішло діло до одруження. Не відаю, хто там кому пропозицію робив, але вже по всьому до мене прийшли. Діляться планами радісними і раптом:
— А жити поки із вами будемо. Вирішили дім придбати біля моїх батьків. Так порахували, якщо квартиру не орендувати, то з нашими зарплатами і економією за шість років і наскладаємо. – заявляє Богдана, – От тільки доведеться перегородку між балконом і кімнатою поновити, бо не зручно буде, якщо у молодої сім’ї не буде окремої кімнати.
Мені аж розвиднілось, бо яка може бути окрема кімната у моїй однокімнатній хрущівці де два стільці і ті не можуть поміститись? Ту перегородку я прибрала свого часу, аби хоч трішки простору додати.
Щоб ви розуміли мова про кімнату у шість квадратів і ще меншу кухню. У коридорі капці і двері, все що поміститись може. Як тут жити втрьох?
Думала – жарт:
— А я на кухні між плитою і відром для сміття спатиму, – кажу і аж сльози зо сміху на очі.
А невістка майбутня обурено:
— Ми думали про це, але кухня – спільна територія. Утеплимо вам балкон. Там стане і ліжко і ноутбук. Речі у ящики складем під ліжко, ми вже варіанти розглянули.
Тобто те все було серйозно? Я звісно ж не погодилась. Та ну, навіть тему ту більше підіймати не хотіла. Ніби й молоді про те мовчали, але до часу.
Я ж у стаціонар потрапила і три тижні мусила там відпочивати. Син і невістка мене відвідували, дуже переймались моїм здоров’ям, все казали, що дуже хочуть, аби я до них на розпис потрапила.
Та не склалось, бо вони розписались і поїхали відпочивати на три тижні у гори, а вже додому повернулась сама. Зайшла в квартиру і мусила вийти, бо ж думала, що не до себе потрапила.
За час моєї відсутності син і невістка все змінили, як тоді і казали. Моя квартира і не моя зовсім стала, бо молода сім’я її під свої плани переробила. Моє ліжко зникло, зате з’явилось двоспальне. Перегородка стояла глуха, тепер з кімнати на балкон не вийдеш, а тільки через кухню.
У дверях кімнати замок, я туди із балкону зазирала, бо вони “свою” кімнату перед від’їздом зачинили. Я мала спати на ліжку-кріслі на балконі. Все що я в сина заслужила – простір півтора на два.
Я не здорова була, ледь доїхала додому, але от таке побачила, то де сили узялись. Замок не допоміг, бо я і двері і речі молодих винесла у спільний коридор і все накрила клейонкою. Викликала слюсаря і замінила вхідні замки, аби молодята вже точно не потрапили до мене непрошеними гостями.
Сину і Богдані нічого казати не стала – навіщо? Приїдуть – самі побачать.
За два тижні із купки їхніх речей багато зникло, та я не зважала, не моє, то я до чого? А вже коли повернулись із відпочинку, то я добре чула, бо Богдана аж ногами тупотіла. Сцена була неприємна. Сусіди мали на що дивитись, та от нічого так ніхто і не досяг – поїхали молоді до друзів на перший час.
Син потім зателефонував, совісті моєї шукати хотів. Бачте, вони молода сім’я і потребували допомоги. Втратились на ремонт у моїй квартирі, а я так не чемно вчинила.
А я вважаю, що тільки так і треба було, про що йому і сказала. Ну от скажіть, не права я?
Головна картинка ілюстративна.
