fbpx
Історії з життя
Рік тому познайомилася з хлопцем з дуже забезпеченої сім’ї. Думала, витягла щасливий квиток і тепер вже заживу по-людськи. Але, на жаль, все склалося не так весело

У свої 25 років, мій хлопець виявився розпещеним жіночою увагою і часто давав мені зрозуміти, що таких як я хоч греблю гати. А я хоч з простої сім’ї, але не на смітнику себе знайшла – майстер спорту з художньої гімнастики, зараз викладаю танці, та й зовнішністю не обділена…

Приємно, звичайно, коли тобі ні в чому не відмовляють, возять на престижні курорти, дарують дорогі подарунки і купують брендовий одяг. Але звикнути, що до тебе ставляться як до красивої ляльки, яку в будь-який момент можна поміняти на іншу, я так і не змогла, і сама стала ініціатором нашого розставання.

Перший час на душі було дуже важко, я бродила містом, і все думала, чи правильно вчинила. В одному з підземних переходів звернула увагу на молодого хлопця, який чудово співав під гітару. Мене як прорвало від його музики – сльози полилися градом, він підскочив, почав втішати. Потім ще довго гуляли разом, базікали, як старі знайомі. Мені він дуже сподобався, спочатку як друг, а потім я зрозуміла, що закохалася.

Але є проблема – на відміну від мого колишнього він бідний, як церковна миша. З іншого міста, живе в гуртожитку, підробляє на будівництві і співає в переходах. Навчається в педінституті на музичному відділенні, але, як на мене, його майбутньою професією зараз багато не заробиш. А я вже звикла до комфорту, хочеться посидіти з коханим в хорошому ресторані, піти на концерт чи в театр, проїхатися на таксі, а не на трамваї, в кінці кінців. А мій вуличний музикант може хіба що морозиво мені запропонувати чи квіти з клумби. Ну чому в житті так все несправедливо складається? Чи я надто занадто багато вимагаю?

Марія, 24 роки.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook