Історія ця банальна, та все ж, повчальна. Так вважає моя співрозмовниця Інна. «Ти обов’язково напиши мою розповідь і процитуй мій щоденник».
Ось ця розповідь. Рік тому я нібито вийшла заміж. Насправді, нікуди і ні за кого я не виходила. І, взагалі, нічого з того не вийшло, на щастя. Хоча моя мама вважає навпаки. А дія розгорталася в традиціях мильної опери. Прекрасний дім відпочинку на березі моря, пальми і… незнайомка в символічному образі (це була я).
Одного гарного вечора ми з мамою після вечері пішли на пляж. Я поплавати, а мама – подихати морським повітрям. Я, трішки поплававши, вирішала ще й попірнати. Та коли випірнула, то просто перед собою побачила чоловічу голову. «Дівчино, вибачте, – сказала голова, – у вас такі гарні парфуми. Як вони називаються?». Я зробила вигляд, що не почула і чимдуш попливла до берега. Перше, що спало мені на думку: «Точно ненормальний». Бо парфумами своїми я користувалася ще вчора. Власник біловолосої голови вийшов з води услід за мною і, продовжуючи принюхуватися, зайшов у сусідню кабінку для переодягання.
За матеріалами – “Є”.
Штурм продовжувався через стінку: «Дівчино, не хочете сказати назву парфумів, то скажіть хоча б своє ім’я». «Глікерія» – вигукнула я з надією, що він відчепиться. Однак, наполегливий чоловік вдався до хитрощів. Він підійшов до моєї мами і сказав: «У вас чарівна донька, дозвольте мені з нею познайомитися. Як її звуть?». Здивувавшись і зрадівши ввічливості молодика, мама одразу розповіла йому усе: і як мене звати, і якими парфумами я користуюся і навіть те, що цього вечора я вільна. І Олег, так його звали, не гаючи часу, відразу запросив нас у ресторан.
Півночі мама переконувала мене, що це доля і той самий принц. Ну, може, й не на білому коні, зате, які у нього білі зуби. Та й взагалі він має чудовий здоровий вигляд. І одразу видно, що не бідний. І я погодилася.
Усі наступні дні я була лише з Олегом. Він вчив мене відшукувати на небі Велику Ведмедицю і Полярну зірку та постійно повторював, що я ніжна і прекрасна, і обов’язково маю стати його дружиною. На цьому усі теми наших розмов вичерпувалися і далі нам більше не було про що розмовляти. «Але ж він в тебе такий закоханий!» – умовляла мене мама, котрій так кортіло влаштувати моє сімейне життя.
«Ну, невже він тобі зовсім не подобається?!». На жаль, усі мамині запевнення не викликали у мене жодних емоцій, крім сумнівів. І серце у мене не щеміло, і руки не німіли, мої почуття були абсолютно спокійними.
Проте, повернувшись додому, ми з Олегом вирішили пожити разом. Ну, хоча б місяць. Влаштували такий собі «випробувальний термін». Оселилися у нього, у зручній та гарній двокімнатній квартирі. Чесно кажучи, ситуація мене навіть веселила – цікаво ж побути у ролі дружини! І тоді я вирішила завести щоденник, просто так, на пам’ять про свій перший у житті «сімейний досвід».
День перший. Вранці насмажила Олегові котлет і приготувала салат, відібравши у нього пакетик «Мівіни». Він, ситий і задоволений, поїхав на роботу, весело просигналивши під нашим вікном. Спершу знадобилося багато сил, щоб відшкребти від кахелю у ванній кімнаті зубну пасту невідомого іноземного виробництва.
Потім я мила посуд, прасувала. Ввечері Олег оглянув сяючу квартиру, назвав мене розумницею і запропонував поїхати на вечерю до ресторану. Нічого, непогано.
День другий. Я знову відшкрябую зубну пасту зі стінок ванної і з чистою совістю поспішаю на ділову зустріч. Ввечері мене зустрічає розгніваний Олег. «Ти де була?!». «На роботі». «Чому так довго?!». «Шеф затримав». «Якщо це ще раз повториться, то я натовчу йому боки! У тебе що, з ним роман!?». «Це не він – це вона! Мій начальник – жінка!», – я намагалася виправдатися. «Тим гірше», – похмуро відповів Олег. І вийшов з квартири, гримнувши дверима. Поїхав до батьків. Я ж, накрившись ковдрою, дуже шкодую, що шеф у мене справді жінка і взагалі – про відсутність у моєму житті романів.
День третій. Олег приїхав рано-вранці і просто з дверей сумним голосом заявив: «Нам треба поговорити». Почистивши зуби, вийшов з ванної і сказав:
– Ми з тобою поміркували, і я вирішив – працювати ти не будеш!
– Але я люблю свою роботу! – заперечила я.
Він мовчки випив каву і так само мовчки пішов на роботу. Згодом зателефонував і сказав, що на вечерю до нас прийде його колега. «Ти приготуй щось смачненьке, бо його нещодавно покинула дружина, і він постійно ходить голодний». Я, звісно, постаралася, і наготувала повний стіл смакоти і делікатесів. А після вечері Олег тихо і лукаво поцікавився: «Може, ти закохалася в нього? Така турбота… та, щоб ти знала, я вам спокою не дам!».
Згодом, трошки поміркувавши, запитав: «Може, ти чимось незадоволена?». Я відповіла, що все просто супер, та чи не можна акуратніше чистити зуби? Він випив великий келих і відповів, що жодна жінка не могла його зрозуміти, і що він дуже шкодує, бо думав, що я інша. Почуттів жалю та сорому за себе, що я не виправдала його надій, у мене не з’явилося.
День четвертий. Олег подарував мені гарну сукню і вибачився за вчорашнє. Я щойно зібралася його пробачити, як задзвонив телефон.
– Це тебе, – сказав Олег сердито, – чоловічий голос.
– Коли ти нарешті домовишся про зустріч з Михайлом?, – спитали у слухавці.
Я автоматично повторила: «Про зустріч з Михайлом…».
Після цих слів Олег вирвав у мене з рук слухавку і закричав: «Ти ніколи мене не любила!». Після чого зачинився у ванній кімнаті. Я почала шкодувати, що погодилася на цю «гру у шлюб».
День п’ятий. Ми поїхали до його батьків, і мене залишили наодинці з його мамою, яка влаштувала мені іспит за усіма параграфами шкільної на університетської програми. Я добросовісно і чітко відповідала на усі запитання, а вона суворо і сердито дивилася мені просто в очі і чомусь називала «голубкою».
– Ти сподобалася моїй мамі, тож я в тобі не помилився, – сказав Олег, коли ми повернулися додому.
День шостий. Якщо в усі минулі дні мені здавалося, що я нездужаю, то тепер, що я ось-ось відійду у світ кращий від нудьги. Про свою роботу Олег майже нічого не розповідає. Щось бурмоче про необхідність робити нові вітчизняні й старі американські гроші. На усі мої запитання відповідає коротко і багатозначно: «Бізнес є бізнес». Зі всієї світової та рідної літератури і періодики він надає перевагу журналам для мачо. Навіть вирішив виміряти всі мої об’єми.
– Ні, я таки точно в тобі не помилився, – задоволено виніс вирок.
А зубна паста присихає у ванній щодня, і я телефоную до мами. «Нічого, доню, головне, щоб людина була хороша».
День сьомий. «Я думаю, настав час нам одружуватися», – сказав Олег за обідом, доїдаючи другу тарілку борщу.
– Я тебе кохаю, ти мене, ніби, теж. Маму твою влаштовую, ти мою – теж. Живемо мирно, одне одного розуміємо… Я чоловік нівроку, будеш за мною, як за Китайською стіною. Завтра вранці у мене ділова зустріч, а потім поїдемо подавати заяву.
День восьмий (з половиною). «Що сталося?», – і в маминому голосі забриніли сумні нотки, коли вона побачила на порозі свою доньку, обвішану сумками.
– Не змогла я змиритися з «білозубим щастям», не змогла гідно оцінити чоловіка, який спочатку знімає свої білі шкарпетки, щоб потім покопирсатися сірником у своїх зубах.
Отож я покинула ту оазу, а Олег і не дуже намагався мене втримати. Проте, досі вважає, що я зробила велику помилку. Ну і хай собі вважає!
Автор – Анфія ПЕТРОВСЬКА.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
