fbpx
Історії з життя
Родич, почувши про те, що бабуся збирається жити в готелі, дещо напружився. Але відразу розслабився, дізнавшись, що платити за готель йому не доведеться. Лише порадив чудовий хостел недалеко від його будинку, в сусідньому дворі

Коли моя троюрідна сестра вирішила вийти заміж, бабусю запросили на весілля.

– Так мило, що вони згадали про бідну стареньку, – розчулилася бабуся, вибираючи собі вбрання на торжество, – подивися, будь ласка, цей капелюшок підходить до цієї сукні? Чи мені взяти рожевий?

– Бабусю, ти взагалі знаєш наречену?

– Звісно! Багато років тому мені передали новину про те, що вона народилася і натякнули, що потрібно це якось відзначити подарунком. У відповідь я послала дуже красиву листівочку. Після цього я нічого не чула про дитинку аж до нинішнього запрошення.

– Навіщо ж тебе тоді запросили? – дивувалася я. Наречену я знала не набагато більше, ніж бабуся – столична рідня не відзначалася надмірною товариськістю з провінційними родичками.

– Ти хіба не знаєш, що на кожному порядному весіллі для абсолютного антуражу в куточку повинна сидіти древня бабуся в хусточці.

– Тобі не вистачає хусточки на голові, – хмикнула я, оглядаючи модну зачіску моєї древньої бабусі.

– У кожної бабусі до загального набору достоїнств є стареча забудькуватість! Спишемо відсутність хусточки на неї.

– У тебе – і забудькуватість! – хмикнула я

!-- Composite Start -->

– Дуже зручна річ! – вигукнула бабуся. – Дуже рекомендую обзавестися до старості. Завдяки їй можна забути безліч абсолютно непотрібних речей і, що особливо важливо – людей! Особливо тих, кому потрібно віддячити за запрошення на весілля у відповідь запрошенням погостювати в маленькому будиночку біля моря.

Ну так, звичайно, будиночок біля моря став об’єктом пильної уваги багатьох родичів, що досі вперто забували про бабусине існування.

На весілля, втім, ми поїхали. Бабуся поставила родичів до відома, що не може приїхати без супроводу в моїй особі. Хтось же повинен періодично підносити старій жінці склянку винця!

Я всіляко відбрикувалася від цього візиту, але у бабусі завжди в рукаві було кілька козирів. Зокрема, вона потрясла перед моїм носом парочкою квитків на модний спектакль в одному зі столичних театрів – і я здалася.

Жити ми вирішили в готелі – ну не їхати ж з ночівлею до родичів, які зайняті весільними приготуваннями. Вони, звичайно, говорили, що сусідська бабуся з задоволенням пустить на день переночувати бабусю. А що – стареньким завжди є про що весело поговорити за чашкою чаю.

– Передай, що я так сильно хроплю, що не дам заснути не тільки добрій сусідці, а й молодим зіпсую всю їх шлюбну ніч. Так-так, через стіну буде чутно. Я ж тому і змушена була купити власний будинок, оскільки мої сусіди всім під’їздом на колінах благали мене з’їхати.

Родич, почувши про те, що бабуся збирається жити в готелі, дещо напружився. Але відразу розслабився, дізнавшись, що платити за готель йому не доведеться. Лише порадив чудовий хостел недалеко від його будинку, в сусідньому дворі.

– У сусідньому дворі? Він недооцінює силу мого хропіння, – хмикнула бабуленція.

У готелі, номери в який ми забронювали заздалегідь, нас теж енщо недооцінили. Панянка на ресепшені кинула невдоволений погляд на наш непримітний одяг, прим’ятий в дорозі, і мило всміхнулася красеню в модному піджаку, що підійшов після нас.

– Дівчино, у нас заброньовано, – спробувала втрутитися я, але красуня лише невдоволено надула пухкі губки:

– Майте терпіння, – і посміхнулася цими самими губками красеню.

– Чим можу допомогти?

Губи і справді були гарні – тільки після пластики, вони апетитно випирали по всьому збільшеному контуру і були рясно нафарбовані помадою.

– О, Господи, дівчинко, хто тебе так покусав? – несподівано пролунав у мене з-за плеча Бабулин голос.

Я обернулася. Бабуся, дещо згорблена і розпатлана, діставала з сумочки окуляри. Вигляд у неї був такий, наче вона вже начепила собі на голову гіпотетичну хустку з всенародних уявлень про бабусю.

– Хто мене покусав? – панянка на рецепції не відчула небезпеки і безтурботно підставилась під Бабусин “гумор”.

– Ти бачила свої губи? Бідна дівчинка! Це бджоли, так?

– Мене не кусали ніякі бджоли! – Панянка, відчувши підступ, кинула невдоволений погляд на красеня, який сперся на стійку рецепції і з цікавістю спостерігав за тим, що відбувається.

– Шершні? Це ще гірше! Це ж ти три місяці ходитимеш з роздутими варениками. Як ти ще говорити можеш, – заголосила бабуся.

– Жіночко, залиште мої губи в спокої, – обличчя панянки повільно, але впевнено заливалося рум’янцем.

– Слухай, у нас на фермі сторожа точно так же оси покусали. Він місяць з перекошеною пачкою ходив, говорити не міг. Допомогли тільки примочки з коров’ячої “водички”, скажімо так.

– Припиніть, будь ласка

– Хоча де у вас тут в місті свіжу коров’ячу “водичку” знайдеш. Але якщо хочеш – я можу тобі вислати, – Не вгамовувалася жаліслива бабуся.

– Тільки поставте наш телефон на зарядку, а то ми поки сюди їхали – телефон розрядився, – включилася в гру я.

– Ага, – підтакнула бабуся, – кобила у сусіда стара, йде не швидко – поки до станції дісталися – вся зарядка закінчилася, Ви тільки свій телефон нам дайте, ми сторожу зателефонуємо. Він – якщо ще не бахнув – негайно слухавку візьме і все для вас зробить. Вишле найближчою електричкою!

– Якщо кобила нашого сусіда дотягне до ранку від старості! – підвела підсумок я.

Ми обидві втупилися на червону, як мак панночку, яка не знала вже куди свої губи дівати.

– Який номер броні у вас? – видавила вона.

Оформлені ми були протягом хвилини. Нам видали ключі і вказали дорогу до ліфта.

– Мені все-таки не подобається колір твого обличчя, – крикнула бабуся вже від ліфта, – аж надто він червоний. Лише ю не було запалення. Бджоли – вони дуже небезпечні!

Здається, панночка в цей же день відпросилася до лікаря, тому що більше ми її не бачили.

Слідом за нами в ліфт увійшов красень в піджаку.

– Так чим мастився ваш знайомий сторож з ферми? – з цікавістю запитав він.

– Господи, чим він тільки не мастився, найчастіше перваком, – відмахнулася бабуся. У неї вже пропав пришелепуватий вигляд, який вона на себе натягла, і вона знову перетворилася в ту, якою була – красуню в повному розквіті всіх своїх семи десятків років.

– Я так і думав, – посміхнувся чоловік. – Мені теж завжди здавалося, що ця мода на роздуті губи надмірно перевищує будь-які поняття про красу обличчя. Але дівчатам же цього не поясниш.

– На жаль, – зітхнула бабуся, – мода на здоровий глузд все ще не прийшла. Так що доведеться вам поки що потерпіти.

Автор: Ірина Пiдгурська.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page