Вдруге за чоловіка я вийшла заміж, коли мені було тридцять років, а все через свекруху.
Ми з Романом зустрічалися ще зі школи і скажу, що моя мама і тато не були в захваті від нього, адже те, що подобається дівчині – гарні очі і шкірянка, батьки трактують як можливість злетіти на мотоциклі з дороги.
Та й з родини Роман був не дуже благополучної, завжди там були скандали між матір’ю і батьком, тому Роман часто жив у бабусі.
Але мені тоді було на все плювати і я вірила, що ми здолаємо гори на шляху до щастя.
Хоч мама й надіялася, що нас розлучить навчання, але не тут було – ми з ним одружилися на першому курсі, він, правда, ніде не вчився, а вже працював з дядьком по заробітках.
Я тішилася, що коханий витрачає всі гроші на мене, бачила в тому тільки хороший знак.
– А де ж ви будете жити, – допитувалася в мене мама, – Він всі гроші тринькає на тебе, а щоб в щось вкласти?
– Мамо, мені з ним і в гуртожитку – палац! А те, що тратить на мене, то хіба погано? Он яку мені гарну сумочку купив і чобітки! Ні в кого такого нема з дівчат!
Як бачите, що в мене, що в нього уява про родину і обов’язки були відповідні.
Після закінчення університету я вернулася в село, бо мала місце в школі і вже постало питання, де ж нам жити разом з Романом. У нього було не реально, бо ж там вічно батько з концертами…
Вирішили жити в мене. Але вже тут Роман почав носом крутити, що його мій батько не поважає, за гроші питає та з майбутнє. Не дивно, адже мені було вже двадцять два роки і пора б уже й дітей мати.
Не знаю, й де ділася наша ніжність, наше кохання… Кожен день якісь сварки на дрібницях, суперечки на таких банальних речах, що на них і уваги звернути не треба, але ж ні…
Аж тут вже й мати Романа почала з батьком на пару гульбанити і якось на прихід Романа в не дуже адекватному стані, мій батько йому сказав:
– Ти як плануєш до рівня своїх батьків скотитися, то розвертайся і йди геть. Не дам життя своєї доньки ламати!
Тоді Романа наче вітром здуло від моїх батьків, а далі вже я дізналася, що він теж загуляв і в сусідньому селі бачили його з якоюсь дівчиною. Я не витримала і подала документи на розірвання шлюбу.
В душі була така порожнеча…
Я була ображена на весь світ: чому всі просто стали проти нас, замість того аби допомогти? Роман хороший і чи він відповідальний за батька і матір?
Мама пробувала мені якихось хлопців сватати, але я на них дивитися не могла.
– Ти чого носом крутиш? Твій вже он дитину має, а ти все ще сама! Треба показати, що ти його в носі мала!
Я не хотіла навіть на зло Роману когось пускати в своє життя.
Просто жила на подив усім самотня, бо ж я і приємна на вигляд, і робота і батьки порядні…
А Роман, наче в якомусь замкненому колі крутився між своїми батьками та новою жінкою. Їздив на заробітки, робив у жінки ремонт в хаті…
– О, який господар зробився, – казав батько, – а тут не знав з якого боку косу взяти…
Тоді мама тата й намовила аби мені квартиру купити в місті, щоб я там жила і собі будувала інше життя.
Так і зробили, я переїхала і наче не мусолив мені очі Роман, але кавалери мої не спішили мене брати заміж.
Через кілька років я випадково зустріла Романа в місті. Хотіла якнайшвидше його минути, щоб і на очі не потрапити, але він мене помітив і вхопив за руку:
– Привіт. Гарно виглядаєш… давай поговоримо…
Ми проговорили аж до ночі…
Дружина його покинула і знайшла вже іншого чоловіка, а мати його раптом взялася за голову і спитала:
– А ти чого Марту ніколи не приводиш,- вона питала про мене, хоч я була у них хіба ще в школі.
Коли ж Роман розказав, що вона пропустила пів його життя, то свекруха розплакалася:
– То я вам так життя зіпсувала? То треба виправляти, Романе, бо скільки того щастя, хіба поки молодий. А потім що?
І вона сказала, що їде з батьком лікуватися, а Роман має мене розшукати і перепросити.
Я дала йому ще один шанс…
Відтоді у нас двоє діток, свекруха і свекор взялися за розум, допомагають нам…
Фото Ярослава Романюка.
Автор Ксеня Ропота.
