Ми з чоловіком розписалися сім років тому. Свого кута не було, тож винаймали квартиру. Збирали на іпотеку, але це виходило у нас погано. Заробіток був середній, а винаймати житло і одночасно відкладати не реально просто. Але помалу накопичення зростали.
Багато молодих пар у нашій ситуації живуть якийсь час із батьками, але в нашому випадку це був не варіант. У свекрів двокімнатна і там молодший брат, а мої батьки ніколи не відрізнялись гарною поведінкою, їх на двох ногах і прямо стоячих я й не пам’ятаю. Тож випливали самотужки.
Особливо складно стало, коли я була при надії. Дитину ми хотіли, але не планували так швидко. Тим більше, не планували мого виходу в декрет.
До цього чоловік допомоги своїх батьків не просив, але тут така ситуація, що довелося. Але цієї допомоги ми не отримали. Свекри поспівчували, привітали з майбутнім поповненням та побажали удачі у подальшому житті. А грошей вони дати не можуть, бо брат чоловіка тоді доучувався у школі та збирався вступати.
– Я розумію, що ти просиш у борг, але гроші потрібні будуть наступного року, а ви явно не зможете їх віддати. Повір, діти це дуже дорого, я знаю. У нас колосальні суми йдуть на репетиторів, – попиваючи чай, розповідала свекруха.
Чоловік пограв жовнами і більше до батьків не звертався. Він влаштувався на другу роботу і вдома з’являвся тільки ночувати, та й то не щодня. Я теж хотіла вийти на другу роботу, але чоловік категорично заборонив. Але в таємниці від нього я знайшла собі нескладний підробіток, не великі гроші, але все одно.
Грошей на перший внесок не вистачало, хоча накопичили вже значну суму. А допомога прийшла звідки не чекали. Мої батьки одне за одним пішли на той світ і я успадкувала їхнє житло. Квартира після них була у плачевному стані, але це був шанс. Ми взяли частину грошей, екстрено зробили ремонт, сплатили борги, купили меблі, босе, що там було, довелося викидати і в’їхали туди.
Це був не найкращий варіант. По-перше, однокімнатна з крихітною кухнею, по-друге, у мене з цим місцем пов’язано дуже багато не простих спогадів, по-третє, чоловікові довелося залишити другу роботу, тому що до нас у будинок по старій пам’яті вічно намагались потрапити товариші батьків. Ми жили на першому поверсі і мені було лячно вночі залишатися одній.
Але все-таки це було своє житло, за яке не треба віддавати кілька тисяч щомісяця. Ми з чоловіком вирішили, що поки дитина маленька, місця нам вистачить, а там думатимемо про розширення. Зараз у нас усі накопичені гроші пішли на ремонт, меблі та речі для малюка.
Я стала мамою двійні. Поки я була в стаціонарі чоловік купив друге ліжечко, візок і ще одяг. Коли зустрічав нас із дочками він навіть розплакався від щастя. Свекри на виписку перших онучок не прийшли, привітали телефоном. Молодший у цей день здавав тести, вони були зайняті. Але тоді нам із чоловіком було все одно.
Свекри напросилися в гості за кілька тижнів. Чоловік із ними не спілкувався з того моменту, як вони відмовилися йому допомогти. Йому було ніколи, він майже засинав на ходу від втоми, а батьки були зайняті молодшим сином. Свекруха помилувалася на онучок, зауважила, що у них її очі та підборіддя свекра. Зустріч пройшла досить напружено, але вже краще ніж нічого.
Я у стосунки чоловіка з сім’єю не лізла, щоб не виявитися крайньою. Чоловік у мене розумна людина, сама розбереться. Вимовляти щось свекрам я взагалі не вважала за можливе, дорослі люди як-не-як. Промовчала і цього разу.
Потім свекри почали приїжджати частіше, іноді кликали нас до себе. Поступово чоловік почав відтавати, стосунки між ним та батьками стали тепліти. Я ж тішилася і сподівалася, що все нарешті налагоджується. Але тут прийшла звістка, що дівер вирішив одружитися.
Сама собою заява нічого особливого не несе. Нюанс в іншому – батьки на радощах купили синові квартиру у подарунок. Чоловік коли про це дізнався став похмурішим за хмару. Довго мовчав, а коли я спитала, що трапилося, він ледь не розплакався:
— Розумієш? У нас безвихідь була. Вони у той момент мали ту другу квартиру. Виявляється, вже давно здавали. Це брат мені розповів. Тобто, як мені, то удачі попутного вітру. А йому – навчання, весілля і квартиру з ремонтом?
Тож обурення чоловіка я розуміла. Він припинив спілкуватись із сім’єю, тому свекруха дзвонить мені, я номери в чорний список поки не додавала.
Вона щиро не розуміє, за що син так з ними. Каже, що раніше можливості допомагати комусь не було, а зараз є, нам же із чоловіком не потрібно анічогісінько, ми ж живемо у своїй квартирі.
А й справді? от чого нам узагалі в цьому житті потрібно? Діти є, дім є, здоров’я є. Усього самі досягнемо, зате винні нікому нічого не будемо. Так що ще й подякувати їм потрібно.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
