Мені сорок шість років і я давно живу без чоловіка, весь побут, всі проблеми від поламаного крану і нової москітної сітки – це все на моїй голові, а ще на моїй шиї двоє дітей, яким треба одягтися і добре провести час.
Тому, мені деяка поведінка заміжніх жінок видається, от чесно, просто вже поза межею розумного. Це моя особиста точка зору і її я й висловила Василю за що потім добряче попеклася.
Василь був нашим найкращим спеціалістом і працював часто у вихідні та в вечірній час, щоб прогодувати свою родину. Він купив квартиру на свою зарплату, привів туди дружину і дітей, все облаштував на свої гроші, бо жінка то була в декреті, то вже й на роботу не виходила і він всім всіх забезпечував.
Я б на такого чоловіка молилася, але дружина завжди знаходить причини аби бути незадоволеною чоловіком:
– Мені потрібна сушарка, – каже вона йому, – одягу купа і я вже не бачу світла денного через і вічні шнурки на балконі! А балкон заскли і там буде додаткове місце.
– Купи мені посудомийну машину, бо я стомилася за всіма вами перемивати гору посуду.
– Йдеш з роботи, то купи в магазині те, що я тобі кажу, бо я телефоную вже сто разів, а ти слухавку не береш…
Звичайно, що для Василя це додаткові витрати і часу, і сил, і грошей.
– Твоя дружина вже геть зазналася, – кажу я те, що бачу.
А що? Замість того аби чоловіка цінувати, вона його тільки й те робить, що поганяє і ще й незадоволена, що те все повільно виконується.
Я думала, що я отак його послухаю та підтримаю і все, але ж де!
– А чого ж ти з нею такою живеш, – кажу я йому, – Діти у вас вже дорослі, а ти з роками не молодієш. Отак тебе вперед ногами, як нашого завгоспа з роботи винесуть і по життю. Зате в твоєї жінки буде сушарка.
Я не знаю, як там в розмові виплило моє ім’я, але на наступний день його дружина вже мене чекала під офісом і як давай на всі голоси мені виговорювати:
– А ти хто така, що ти будеш мені вказувати, як жити!? ти свого чоловіка не маєш і мого хочеш забрати? Ти думаєш, що з ним так добре жити, як тобі здається! Та я світу божого за тими всіма роботами не бачу, а ти будеш підтакувати, що мені посудомийки не треба? Ти знаєш, що я тобі за це можу зробити?
Я ще на початку монологу намагалася їй сказати, що вона не права, що такого чоловіка треба цінувати та поважати його працю.
Але на останній фразі зрозуміла, що діалогу не буде.
Я вирішила від неї втекти аби не бачити, що вона може мені зробити за те, що їй не дістанеться посудомийка.
Сиджу за закритими дверима і взагалі не розумію, що тим жінкам треба? Мені б здався такий чоловік як Василь, що надійний і відповідальний, я б не вважала за титанічний труд, якби помила за ним тарілку чи його шкарпетки висіли б на балконі. Він не гуляє, все в родину приносить, про майбутнє їхнє дбає.
А ця вважає, що їй Василь вже сидить аж отут і вона вже не може з ним більше жити. Думаю, якби стояв вибір між тою сушаркою та Василем, то та жінка вибрала б сушарку.
На наступний день Василь був без настрою, як і я. ми мовчки кивнули один одному, бо ж про що можна говорити, коли все зрозуміло: ми без вини винуваті вийшли, а його жінка таки засклить той балкон.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
