fbpx

Розумієте, я нічого такого не думала, просто підтримувала розмову, де ж я знала, що це так сприйме дружина і прилетить до мене «розбиратися»?

Мені сорок шість років і я давно живу без чоловіка, весь побут, всі проблеми від поламаного крану і нової москітної сітки – це все на моїй голові, а ще на моїй шиї двоє дітей, яким треба одягтися і добре провести час.

Тому, мені деяка поведінка заміжніх жінок видається, от чесно, просто вже поза межею розумного. Це моя особиста точка зору і її я й висловила Василю за що потім добряче попеклася.

Василь був нашим найкращим спеціалістом і працював часто у вихідні та в вечірній час, щоб прогодувати свою родину. Він купив квартиру на свою зарплату, привів туди дружину і дітей, все облаштував на свої гроші, бо жінка то була в декреті, то вже й на роботу не виходила і він всім всіх забезпечував.

Я б на такого чоловіка молилася, але дружина завжди знаходить причини аби бути незадоволеною чоловіком:

– Мені потрібна сушарка, – каже вона йому, – одягу купа і я вже не бачу світла денного через і вічні шнурки на балконі! А балкон заскли і там буде додаткове місце.

– Купи мені посудомийну машину, бо я стомилася за всіма вами перемивати гору посуду.

– Йдеш з роботи, то купи в магазині те, що я тобі кажу, бо я телефоную вже сто разів, а ти слухавку не береш…

Звичайно, що для Василя це додаткові витрати і часу, і сил, і грошей.

– Твоя дружина вже геть зазналася, – кажу я те, що бачу.

А що? Замість того аби чоловіка цінувати, вона його тільки й те робить, що поганяє і ще й незадоволена, що те все повільно виконується.

Я думала, що я отак його послухаю та підтримаю і все, але ж де!

– А чого ж ти з нею такою живеш, – кажу я йому, – Діти у вас вже дорослі, а ти з роками не молодієш. Отак тебе вперед ногами, як нашого завгоспа з роботи винесуть і по життю. Зате в твоєї жінки буде сушарка.

Я не знаю, як там в розмові виплило моє ім’я, але на наступний день його дружина вже мене чекала під офісом і як давай на всі голоси мені виговорювати:

– А ти хто така, що ти будеш мені вказувати, як жити!? ти свого чоловіка не маєш і мого хочеш забрати? Ти думаєш, що з ним так добре жити, як тобі здається! Та я світу божого за тими всіма роботами не бачу, а ти будеш підтакувати, що мені посудомийки не треба? Ти знаєш, що я тобі за це можу зробити?

Я ще на початку монологу намагалася їй сказати, що вона не права, що такого чоловіка треба цінувати та поважати його працю.

Але на останній фразі зрозуміла, що діалогу не буде.

Я вирішила від неї втекти аби не бачити, що вона може мені зробити за те, що їй не дістанеться посудомийка.

Сиджу за закритими дверима і взагалі не розумію, що тим жінкам треба? Мені б здався такий чоловік як Василь, що надійний і відповідальний, я б не вважала за титанічний труд, якби помила за ним тарілку чи його шкарпетки висіли б на балконі. Він не гуляє, все в родину приносить, про майбутнє їхнє дбає.

А ця вважає, що їй Василь вже сидить аж отут і вона вже не може з ним більше жити. Думаю, якби стояв вибір між тою сушаркою та Василем, то та жінка вибрала б сушарку.

На наступний день Василь був без настрою, як і я. ми мовчки кивнули один одному, бо ж про що можна говорити, коли все зрозуміло: ми без вини винуваті вийшли, а його жінка таки засклить той балкон.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page