Я була впевнена, що наш шлюб витримає заробітки. От впевнена! Я за собою стежу, двоє діток, сімнадцять років шлюбу за плечима. Думаю, це міцний фундамент. Виявилося, що ні.
Я працюю салоні краси і відповідно виглядаю – в мене навіть розмір одягу за ці роки не змінився! Подруги тільки й казали: «Ну ти й відьма!», а я тільки тому тішилася.
Не скажу, що я втікала від чоловічої уваги, бо клієнти різні в салоні, хоч у мене переважно жінки, але дівчата й чоловіків стрижуть і ті, ні-ні, та й кинуть на мене око й на каву запрошують.
Це хіба мені лестить, але не більше. Звичайно, що про це чоловік хіба здогадується, бо я ніколи не дозволила аби слова перейшли в якесь проводжання чи каву.
І ось свекруха вирішила поїхати на заробітки, бо їй мало пенсії.
А мені що до неї? Вона нам і так не допомагала, то хай собі їде, менше на мозок капатиме.
Була вона там доволі довго, гроші нам не давала, але одяг пересилала, що й так дуже добре.
І ось почала вона перед Сашком розхвалювати, як їй там добре ведеться і якщо він приїде, то може непогано заробити:
– Коліжанка моя поїхала додому, а квартира вже оплачена, то й на житлі зекономиш. Тут будівельники на вагу золота!
Саша спочатку їхати не хотів, але далі все більше і більше задумувався, що це непогана ідея.
– А що? Грошей зароблю, он Насті скоро поступати… Коли така нагода ще випаде?
Поїхав він на цілий рік, бо безвіз безвізом, а лишитися треба на довше.
Коли мене подруги питали, чи я отак легко відпустила чоловіка, я лиш гонорово казала:
– Дівчата, то мій Саша, тим більше, що там свекруха і буде все контролювати. А я сама відпочину, дякувати Богу, що поїхав.
Звичайно, що ми й зідзвонювалися, й переписувалися…
І ось через рік він приїжджає як на чотирьох конях. Мовляв, я така-пересяка, тут гуляю, а він бідний на нас заробляє.
Ви б знали, як я виправдовувалася, клялася і божилася – та де там.
Подав документи і такого мені наговорив… Знаєте, найбільший ворог би так мені в серце не поцілив як він.
Я тоді сказала:
– Ти сам це зробив. Якщо так хочеш – вперед.
Коли ця вся катавасія почалася, то я не одразу звернула увагу на те, що свекруха мовчить. Розумієте, вона ж перша мала б на мене наговорювати та сина жаліти, а тут така собі миротворця, ще й каже мені аби я все те пустила на самоплив і Сашко передумає.
І от я вже на новій квартирі, переїхала та оплатила за оренду, вже майже заспокоїлася і вже починаю тверезо то все оцінювати. І вже починає до мене доходити інформація, чого так Саші припекло стати вільним чоловіком.
Виявляється, він там собі знайшов іншу і так вона його обкрутила, щоб жити разом, що то кохання на все життя, що він це й зробив. Але найголовніше – свекруха про це все знала і мовчала!
І так в мені оте пече – як це так? Я розумію, що вона любить сина і вирішила, що він має отак розважитися.
Але ж онуки! Лишити онуків без тата?
Знаєте, час покаже, що вийде з його любові. Я точно не пропаду, бо вже можу з чистою совістю ходити й на каву і до кави.
Але ще вони обоє до нас приповзуть – то я знаю точно.
Фото Ярослава Романюка.
