Сашко у свої неповні 30 встиг і одружитися, і стати батьком, і розлучитися. Катя – дружина – була гарною, але небагатою. Вона вийшла заміж ще юною дівчиною, не нагулялася. Може, тому й втекла від сімейних клопотів світ за очі.
Це чоловік так пояснював собі вчинок дружини. Майже всі домашні турботи, як і до розлучення він тягнув на собі: захочеш їсти, готувати навчишся, тим паче Катя готувати абсолютно не любила. І, коли приїхав у село новий ветлікар, жінка втратила голову і через два роки поїхала разом з ним, залишивши чоловікові сина та доньку.
Батькові-одинакові було важко з двома дошкільнятами, які вже починали запитувати де мама. Сашкові, звісно, хотілося знайти хорошу жінку. Собі – дружину, дітям – маму, будинкові – господиню. Третій пункт був обов’язковий, про це знало все село. Поза очі казали: Багато хоче! Таких тепер не роблять, та й кому потрібні чужі діти?
Аж раптом у них на підприємстві з’явилася нова бухгалтерка. Одразу видно, що симпатична, весела, працьовита. Той факт, що Марія ще зовсім юна життя не бачила і явно на роль матері двох дітей не підходить, Сашка не бентежив. Він, як то кажуть, почав клинці підбивати.
Щоразу, заходячи до бухгалтерії, приносив щось смачне і казав:
— Марійко, тобі пора виходити заміж.
Дівчина не звертала уваги, або просто віджартовувалася. Тільки Олександр починав цю розмову мало не щодня, і одного разу вона «погодилася»:
– Може й пора, тільки як вийду, як не бере ніхто.
– Як це ніхто? – вигукнув тракторист. — А я?
– Та ти це несерйозно.
— Ще й як серйозно! Я хоч сьогодні готовий!
— Ого! Ну тоді інша справа, — засміялася Марійка і більше нічого не встигла сказати, бо її покликали до телефону.
«Куй залізо, поки гаряче», — подумав залицяльник. І вирішив, що настав час засилати сватів. Порадився з другом – піти до Марійки сьогодні чи до суботи почекати?
Той порадив не відкладати:
– Не тягни, Олександре — гарна дівка, перехоплять. Я чув, що на неї якийсь рокер око поклав. Дивись, бо приїде на вихідних до нас у сільський клуб на танці.
— То що ж мені робити?
— Ну, що ти як маленький! Що-що треба діяти, якомога швидше!
Незабаром біля будинку молодої бухгалтерки зупинився трактор. Троє чоловіків почали виносити та вантажити в причіп її речі.
— Марійка, що, кудись їде? — Здивувалася старенька сусідка. — Їй лише нещодавно тут житло виділили.
— Не хвилюйтеся, бабусю, недалеко їде, – посміхнувся один із «вантажників». – На сусідню вулицю. Виходить заміж ваша Марійка.
— Овва, як швидко! А за кого?
— Секрет! Незабаром дізнаєшся.
Увечері дівчина прийшла з роботи і ледь не зомліла: у будинку залишилися тільки шафа, килим, газова плита і табурет. Навіть її улюблений фікус винесли! Серед білого дня! Дівчина побігла до сусідів і швидко з’ясувала, чиїх це рук справа.
Переступивши поріг Сашкового будинку, відразу побачила свій телевізор і фікус на полиці. Господар не зніяковів: — Наміри, як бачиш, у мене найсерйозніші. Бачу ціль не бачу перешкод. А шафу завтра заберемо.
Однак правду кажуть: поспішиш – людей насмішиш. Старенька сусідка тієї ж ночі прокинулася від якогось шуму. Виглянула у вікно, дивиться аж стоїть біля будинку Марусі вантажівка, з якої вже інші чоловіки разом із господинею носять речі назад.
Сашко ще довго не одружувався. А коли діти виросли, Катерина повернулася. Кажуть, що дуже вмовляла колишнього чоловіка – щоб пустив її назад додому. Той вибачив. Так і живуть разом, он нещодавно дочку заміж віддали. То на весіллі цю історію про сватання і згадали.
Автор: Svitlana Sushko.
Фото ілюстративне.
