Ще зовсім недавно Семен і думати не хотів про шлюб. Він взагалі вважав, що жінки це зло, і в його житті їм немає місця. Він чудово жив один у гуртожитку, непогано заробляв, любив полювання та риболовлю. І ніхто, ніхто «не виносив йому мозок».
Він дуже співчував чоловікам, які не знаходили собі місця у шлюбі, але продовжували жити з некоханими дружинами. Вони скаржилися, що їх не розуміють, не зважають на їхню думку, не цінують. Казали, що, якби не діти, вони б давно розлучилися, щоб звільнитися від набридлої ноші. Про кохання в таких розмовах ніхто не й згадував, ніби його й не було.
І раптом товариш Семена таки розлучився з дружиною. Не зміг жити з нею далі, навіть не пробував. Добре, що вони не встигли обзавестися дітьми. При розлученні довелося ділити однокімнатну квартиру, яку подружжя купило разом. Так і поділили: навпіл.
А яка з того користь? Розміняти таке житло на дві квартири складно, я б навіть сказав неможливо. Продати та поділити гроші – не варіант: дружина не хотіла розлучатися з квартирою і викуповувати половину чоловіка — теж.
Жити з нею поряд, колишній чоловік категорично відмовився: настільки вона його дістала. Тож орендував кімнату. І тепер не знав, як вирішити цю ситуацію.
─ То продай свою половину, ─ запропонував Семен, коли друг йому все це розповів.
─ Не можу. Там є якийсь закон, що вона є пріоритетним покупцем. Тільки вона не збирається викуповувати мою половину, принаймні — поки.
─ Тоді подаруй комусь
─ Подарувати? А який у цьому сенс? Та й кому це потрібно?
─ Сенс є, друже. Уяви: прийде якась чужа людина до неї в однокімнатну і там житиме. Ото твоя колишня «зрадіє»!
─ Насолити їй ─ це, звичайно, круто, от тільки шкода грошей. Чому я маю втрачати свої гроші?
─ Навіщо втрачати? Людина тобі за неї заплатить. А ти йому – дарчу. Нехай тоді твоя благовірна викручується.
─ А це ідея. Тільки де я знайду такого покупця? Та й як чужій людині довіритися?
На друга було важко дивитись. І тут Семен, сам не знаючи, навіщо, ляпнув:
─ Давай я куплю твою частку. Не витримає твоя колишня такого життя і продасть свою половину. Мені продасть. Тому що кому хочеться купувати житло з вічним сусідом?
На тому й вирішили. Семен віддав другові гроші, той оформив дарчу, і одного прекрасного дня новий господар відчинив двері квартири своїм ключем.
Сказати, що Лариса (це колишня друга), була вражена нічого не сказати. Такого вона й уявити не могла.
Сторонній чоловік приходив до неї в квартиру, як до себе додому. Вони, звичайно, перегородили кімнату, поділили кухню на дві території, але це не рятувало. Все життя бідної жінки перетворилося на постійний дискомфорт. І хоча сусід не пив, не бешкетував, не водив жінок, жити з ним поруч було нестерпно.
Якось, повертаючись з роботи, Лариса сіла на лаву біля під’їзду: додому йти не хотілося. Зимовий вечір огорнув її морозним повітрям, поступово пробираючись у кожну клітинку її худенької фігурки. Але вона нічого не помічала. Сльози текли з очей, залишаючи на щоках вологі, замерзлі доріжки.
Скільки годин вона так просиділа, невідомо. Семен, повертаючись з другої зміни, побачив сусідку, яка незворушно сиділа на лавці, добряче засипану снігом. Вона дивилася в одну точку, не реагуючи на те, що відбувається.
Чоловік привів її до тями, підняв і відвів додому. Допоміг роздягнутися, посадив на диван, загорнув у теплий плед.
─ Що ж ти таке коїш? Адже могла просто замерзнути, — докірливо казав він, простягаючи Ларисі чашку гарячого чаю з лимоном.
─ Краще замерзнути, аніж так жити, ─ прошепотіла жінка і розплакалася гіркими сльозами.
У Семена від жалю стиснулося серце. Він вже був не радий, що вплутався в цю історію з квартирою. Почуваючись винним у нещастях Лариси, чоловік намагався заспокоїти сусідку, щось казав їй, гладив по голові. А вона продовжувала схлипувати, як мала дитина.
І якось непомітно вони розговорилися. Просиділи за розмовою всю ніч. Семен помітив, які у Лариси чудові зелені очі, мила посмішка. І взагалі від неї віяло чимось особливим.
З того дня все змінилося. Чоловік і жінка, які стали вимушеними сусідами, нарешті побачили одне одного.
За півроку вони одружилися. Колишні переконання Семена зникли, мов дим. Він не розумів, як раніше жив без Лариси. Вона стала сенсом його життя.
Брехати коханій Семен вважав неможливим, тому ще до весілля розповів, як і чому опинився у її квартирі.
─ Чудово! ─ розсміялася тоді Лариса, ─ як то кажуть ─ «доля».
Про глобальні зміни у житті Семен розповів своєму другові. Той помовчав і тільки спитав:
─ І що, дружбі кінець?
─ Не знаю, брате, ─ відповів Семен, ─ тут від Лариси залежить. Якщо вона буде проти, то вибач. У гості не покличу.
Svitlana Sushko..
Фото ілюстративне.
