Сергій говорив повільно і якось завчено. Найприкріше, що я його знала добре і розуміла, що ті слова він виношував у собі довго. Тобто, людина їла моїх страв, одягали випрасуваний мною одяг, от тільки нещодавно, планувала разом зі мною куди поїдемо, а у голові складав ось цю промову?

Сергій говорив повільно і якось завчено. Найприкріше, що я його знала добре і розуміла, що ті слова він виношував у собі довго. Тобто, людина їла моїх страв, одягали випрасуваний мною одяг, от тільки нещодавно, планувала разом зі мною куди поїдемо, а у голові складав ось цю промову?

Я навіть відповісти нічого не могла. Почувала себе винною, якоюсь не такою і брудною, чи що. Та й саме от так на мене дивився Сергій. Ніби я і тільки винна у тому, що сталось.

Він пішов того ж дня, навіть не намагаючись зі мною поговорити. Він усе сказав і мене не чув, навіть втішати не став, хоч чув, що я хлипаю у кімнаті. Чи думав він що за два місяці стоятиме на колінах тут же і благатиме про те, аби я пробачила йому оці гіркі слова.

Останні кілька місяців, таких очікуваних і таких важких, я живу в стані повної розгубленості. Моє життя, яке ще ось пів року тому здавалося стабільним і розміреним і щасливим, раптом перевернулось із ніг на голову.

Тепер я намагаюся зрозуміти, як бути далі і чи можливо пробачити те, що влаштував мені чоловік з яким я прожила десять років у парі, в здавалось, цілком щасливому шлюбі.

Лелеку ми виглядали, чи не з першого дня, як тільки одружились. У нас було готове ім’я для хлопчика і для дівчинки. У новій квартирі нашій вже була дитяча кімната і навіть ліжечко стояло. Чекало, коли ж з’явиться щастя.

Але ж роки минали, а обіцяне щастя все не приходило. Ми зверталися до спеціалістів, проходили усі можливі центри, але не було ніякого результату. З кожним роком ставало все важче, але ми трималися, розчаровувались і вперто вірили у те, що все ще буде.

Але одного, не надто доброго дня все змінилося. Мій рідний і такий близький чоловік прийшов додому і сказав, що більше не може жити в цьому шлюбі.

— Я хочу дітей. Я ще молодий і знайду жінкою, яка зможе подарувати мені нащадків. – говорив він завчено. – Ти також знайдеш своє щастя. Просто, шлюб у якому нас завжди буде тільки двоє, мене не влаштовує.

У той момент я не могла навіть відповісти, наскільки почуте вразило мене. Я не могла повірити, що після всього, що ми пережили разом, він просто так вирішив піти.

Він залишив мене. Сергій пішов, а я, здається, зовсім втратила сили. Довгими днями я сиділа вдома, не знаходячи в собі сил навіть на найпростіші справи. Я не могла їсти, не могла спати. Все, що я відчувала — це порожнеча і самотність.

Світ мені крутився перед очима і я навіть з ліжка не могла підвестись. Подушка була наскрізь мокра. Тоді я думала, що на тому моє життя і скінчилось, що я нікому і ніколи не буду потрібна.

Врятувала мама. Вона прилетіла, поглянула на мене і викликала швидку. Попри мої протести, я поїхала до найближчого стаціонару.

— Жоден чоловік не вартий того, аби довести себе до такого стану. – говорила мені сива професорка. – У вашому стані не про любов, не про чоловіків думати, а про те, аби виносити здорову дитину.

Я вухам своїм не повірила, мало не лягла на підлогу там же. Виявилося, що я при надії. Ті самі два слова, які ми з Сергієм так довго чекали, але які ніколи не звучали. Виявляється, я була на третьому місяці, і навіть не підозрювала про це.

— Як це все пояснити Сергію, мамо? І взагалі, чи варто йому сказати про це? – втираючи сльози запитувала я у матері, яка розділила зі мною ту радісну мить.

Я вирішила трохи почекати, дати собі час прийняти все, що сталося, і вже на спокійну голову прийти до рішення. Але думки про Сергія не давали мені спокою.

Я досі любила його, незважаючи на те, що він покинув мене. І в той же час я відчувала, що не готова пробачити йому те, як він вчинив.

Два місяці минуло, я ставала все більш круглою і великою, адже мала двійко діточок, які росли здоровенькі. Напевне, хтось із сусідів сказав колишньому чоловіку про мій стан, бо він примчав на мій поріг із величезним букетом троянд і щирим каяттям.

Він просився назад. Казав, що розуміє, як сильно я ображена запевняв, що усвідомлює наскільки ж він був неправий. Зізнається, що помилився і хоче повернутися.

Він обіцяє, що буде піклуватися про мене і про дітей. Я не могла повірити своїм очам. Він не просто просив повернутися до нього, він просив, щоб я дала йому шанс на нове життя.

Тепер я геть розгублена і не знаю, як бути. З одного боку Сергій мене залишив, покинув. А з іншого – я прожила з ним десять років, у нас буде двійко діток, а він стане прекрасним татом.

То як же мені вчинити? Чи можливе прощення в такій ситуації?

Головна картинка ілюстративна.