Сергій та Валя навчалися в одному професійному училищі харчових технологій: він – на кухаря, вона – на кондитерку, і закохалися одне в одного ще на першому курсі, а протягом другого пара тільки й мріяла про одруження, та були ще зовсім молоді й з нетерпінням чекали другого повноліття, що співпадало із закінченням навчання. Та наприкінці другого семестру Валя відчула, що стане мамою.
Валині батьки були дуже незадоволені сюрпризом від найстаршої доньки, вони ще не наскладали грошей для її майбутнього весілля, в сім’ї підростало ще двоє донечок-близняток, учениць сьомого класу, тож радили тільки розписатися в РАЦСі, щоб у дитини був тато. А батьки Сергія були категорично проти одруження наймолодшого, бо нещодавно витратилися на весілля середньої доньки та на хрестини внука від найстаршої.
Сам Сергій розписатися з Валею не поспішав, бо зі всіх сил старався догодити ресторатору, де проходив практику, щоб мати перспективу залишитися там на роботі. А дівчина, думав хлопець, і так від нього ніде вже не дінеться. Валентина сяк-так пройшла літню практику через легке нездужання, невеселий настрій і розчарування в Сергієві. Та він усе ж у кінці серпня запропонував зареєструвати шлюб, і адміністрація училища пішла назустріч молодому подружжю, надавши їм за помірну плату крихітну кімнатку в гуртожитку.
Візит у консультацію молоду жінку не втішив: хоч у ті часи не було ще ультразвукового обстеження, але лікарка виразно чула биття двох серденьок. «Як мені бути з двійнею у гуртожитку? – запитувала сама себе. – Чи варто сказати про це Сергію, який останнім часом не приділяє мені належної уваги. А, може, лікарка помилилася»? Трохи заспокоївшись, Валя таки вирішила про двійню не признаватися, щоб остаточно не налякати чоловіка, який до батьківства явно був ще неготовий.
Батьки Валі вирішили забрати доньку додому, щоб вона в їхньому місті у визначений термін подарувала їм онучатко і отримала від рідних підтримку та допомогу. Але немовлята виявилися ранніми пташками, на білий світ попросилися на три тижні раніше, а саме в передноворічний вечір. Якраз тоді, коли в третьокурсників, майбутніх кондитерів і кулінарів, усе було готово для проводів старого й зустрічі Нового року. Вони вирішили в цей останній рік навчання відсвяткувати разом у їдальні гуртожитку, але єдина їхня подружня пара однокурсників змушена була їхати в пологовий.
У ті часи про знаходження рідних у приміщенні пологового не могло бути й мови. Побачивши молодого чоловіка, що хукав у долоні і топав ногами, щоб зігрітися, медсестра привідчинила вікно і сказала: «Вітаю з сином, тату. Не мерзни, йди Новий рік зустрічати». Сергій і зрадів, і подумав з досадою: «От не пощастило. Мер обіцяв презент першому новонародженому в новому році. Якихось п’ятнадцяти хвилин не вистачило».
Коли Сергій, як новоспечений батько, приймав вітання в колі однокурсників, молода мама вже в новому році привела на світ ще одного синочка. Захоплення мешканців гуртожитку двійнею немовлят Сергій та Валя не розділяли: вони постійно сварилися, зовсім не справлялися з маленькими плаксунами, яким, очевидно, ще й маминого молочка не вистачало, довелося догодовувати сумішами. А це все гроші й гроші. Обіцяний візочок від мера їм не дістався, адже мама народила двох, та ще в різні роки й місяці, а двомісну коляску могли б подарувати, але якби між братиками не було різниці в датах. Словом, бюрократія не тільки перемогла, а ще й зекономила.
Як і обіцяли, батьки Валі забрали доньку з малечею додому, охрестили старшого на двадцять хвилин малюка Євгеном на честь Сергієвого тата, а братика – Вадимом, на честь Валиного. Через кілька місяців Валентина повернулася до навчання, щоб отримати диплом і мати спеціальність для майбутньої роботи. Але стосунки з Сергієм украй зіпсувалися. Він докоряв дружині, що залишила дітей на свою маму, вона дорікала чоловікові, що водиться з дівчатами. Йшло до розлучення, але вони розуміли: поки діти такі маленькі – суд шлюб не розірве.
Закінчивши навчання, подружжя зайнялося пошуками роботи. Щоправда, Сергій працевлаштувався зразу досить вдало в ресторані, де проходив практику, а Валя, незважаючи на незадоволення мами, подалася в Польщу. Близнята ще на рік залишилися в її батьків. На щастя, хлопчики росли здоровими й спокійними. Вони охоче бавилися вдвох, швидко навчилися ходити й говорити. Бабуся повернулася на роботу, а сестри-близнята залюбки бавилися з племінниками. Турбота про малюків повністю лягла на плечі старшого покоління, бо від рідних батьків не надходило ні копієчки.
Коли хлопчикам сповнилося два роки, Сергій зустрів дівчину з квартирою й поспішав з нею одружитися, тож подав заяву про розлучення з першою дружиною. Валентина не була проти, бо зустрічалася з поляком, який кликав її заміж. Суд визначив місце проживання дітей з батьком, так як він мав житло, офіційну роботу й зарплату. Хоч його друга дружина спочатку ніби й не була проти, але, коли виявилося, що місць у дитсадках бракує, відмовилася сидіти з дітьми вдома. Так малюки опинилися в новій родині дідуся та бабусі по татовій лінії.
Поки Валині батьки сумували за внучатками, Сергієві раділи, що діти спокійні, посадять на килимок, обкладуть іграшками, дадуть тістечко гризти – от і все виховання. Хлопчики також сумували за дідусем і бабусею, хоч кликали їх татом і мамою, як їхні юні тітки-няньки Юля й Оля. Але вони були один в одного, тож Вадик і Євгенко самі розмовляли між собою. Дід і баба жодного слова розібрати не могли, вважали, що свати так дітей запустили, не навчили називати найпростіші речі.
Не витримавши розлуки, Валина сім’я в повному складі приїхала відвідати малят. Хлопчики всіх впізнали, щось весело розповідали, але їх годі було зрозуміти. Дітей показали спеціалістам. Їхній висновок ошелешив: братики вигадали свою мову, а рекомендації взагалі приголомшили: близнят на деякий час треба розлучити, поки не забудуть вигадані назви предметів. Євгенко залишився в дідуся Євгена, а Вадик повернувся до дідуся Вадима.
Ніхто з рідних не міг і думки допустити, що вдруге зустрінуться брати аж через тридцять років. У Сергієвого тата раптово здало серце, мама серйозно занедужала, і одне за одним батьки пішли у засвіти. Сам Сергій розкручував власний бізнес, але прогорів і подався за кордон заробляти гроші, щоб повернути борги. Він погодився, щоб Євгенка всиновила бездітна сім’я далеких родичів, які згодом виїхали в іншу країну.
Валина сім’я втратила зв’язок із Євгенком. Після безрезультатних пошуків, батьки з доньками-близнятами та внуком виїхали на постійне проживання в США. Валентина тільки дала згоду на опікунство й дозвіл на виїзд сина, більше його доля її не цікавила, бо почувалася щасливою з чоловіком Мареком і дочкою Агнешкою.
Час від часу Валині рідні приїжджали в Україну і відновлювали пошуки Євгена, вдавалися і до тележурналістів, але вони не зауважили й не повідомили, що в хлопців різні дати народження, тому успішних результатів так і не діждалися. Під час останнього приїзду на історичну батьківщину Вадим познайомився з дівчиною Мариною, закохався в неї, але вона запідозрила його в невірності, бо її подруги бачили його з іншою, консьєржка помітила його в зоопарку з дитиною, продавчиня з ювелірного впізнала в ньому покупця сережок для дружини.
Вадима осяяла думка: в нього або є двійник, або десь тут у Вінниці цими ж вулицями ходить його рідний брат-близнюк. Подруги Марини, завдяки яким вона й познайомилася з Вадимом, цього разу спричинилися до того, щоб пара знову була разом. Вони в перукарні зустріли жінку, з якою раніше бачили Вадима, зав’язали розмову здалека, щоб все з’ясувати.
Нова знайома Маринчиних подружок Ольга розповіла, що в сумнозвісному 2014 році вони з чоловіком Євгеном повернулися в Україну, купили квартиру у Вінниці й намагаються розшукати брата-близнюка Вадима, про якого тільки недавно розповіли названі батьки, які раніше проживали в Немирові, рідному місті їхнього тата.
Таким чином, незабаром були розставлені всі крапки над «і». Брати мріють зустрітися ще з рідними батьками, образи на них не тримають.
