Перший день служби на фірмі видався для Ольги довгим та нудним. Колежанки зустріли молоду та вродливу дівчину не дуже приязно. Сусідка праворуч зверхньо процідила:
– Це ж за які заслуги у двадцять років дають такі посади? Без досвіду та вміння спілкуватися із клієнтами! Мабуть, маєш впливового татуся чи матусю? Чи папіка?
Сусід ліворуч хмикнув:
– Головне мати довгі нoги та одягати коротку спiдницю, а усе інше не так уже й важливо!
Після цих слів інші працівниці голосно зареготали, а Ольга почервоніла, бо саме сьогодні одягла коротеньку спiдничку.
– Дякую за теплий та дружній прийом! Приємно, що працюватиму із такими добрими та чуйними людьми, які і порадять й підтримають, – відповіла колегам крізь сльози.
Після її слів усі стихли, робили вигляд, що працюють, скоса поглядаючи на новеньку. Під час обідньої перерви до Ольги підійшов той молодик, який натякав на довжину її спiднички. Ледь чутно промимрив:
– Вибачай, випадково вихопилося! Ти мені здалася схожою на одну із отих дiвуль, які своєю зовнішністю пробивають собі в житті дорогу. Була тут одна така… У голові пусто, а усіх хлопців пересварила!
Через кілька хвилин розмовляли немов були знaйомі кілька років. Сергій (так звали молодика) розповів кілька пiкантних подробиць із життя фірми, чим розсмішив дівчину, дав настанови на майбутнє та пообіцяв, що буде підтримувати новеньку, а якщо потрібно, то й захищати. Стишивши голос додав:
– Стережися Вадима Григоровича, бо то такий жук, що усе, що побачить та почує, відразу доносить начальству ще й прибреше! А від Анжелки чекай усіляких підстав, вона майстер на такі справи. Вона живе лише плітками та чутками. Намагайся із нею не спілкуватися, бо таке нафантазує, що й не присниться. Іще одна порада: якщо хочеш тут затриматися, то зміни свій гардероб! Уникай джинсів в обтяжку, коротких спідниць та суконь, та й косметикою не зловживай. Клієнтура хоче бачити перед собою солідного банківського працівника, якому може довіряти, а оті усілякі наліплені нігті та яскравий макіяж викликають у них лише недовіру.
Олечка добре зрозуміла інструктаж колеги й уже наступного дня прийшла у світлій блузці та спідниці за коліно. День почала із вивчення обов’язків та документації, розмови із колегами – лише по темі. Ніяких одкровень та діалогів про особисте. І так минуло кілька місяців!
Під час обідньої перерви у кабінеті залишалися лише Олечка та Сергій. Чоловік працював без обіду. Він був добряком, із категорії тих людей, які хочуть усе встигнути, усіх обігріти й часто-густо тягнув роботу за інших. Олечці було шкода його. Завжди готувала каву для себе й для Сергія, інколи пригощала бутербродами чи пиріжками.
Сергій зрозумів такий вияв уваги інакше, роздумував: «Точно закохалася! Зирить весь час на мене, пундиками пригощає, може уже й заміж зібралася?»
Відсунув чашку із кавою:
– Не милься! Характер маю впертий, жінок нeнавиджу та й не потрібен мені ніхто, а тим паче така, як оце ти!
Олечка від подиву мало не впала із стільця, здивовано прошепотіла:
– Це ж всього-на-всього чашечка кави!
Під кабінетом «гріла» вухо Анжелка…
За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
