Хіба так поводиться нормальна, гідна дружина? Чи можна пробачити таку підлість — зібрати всю родину, аби влаштувати публічний суд? Ні, мій син зробив правильно, що покинув її.
Я поспіхом одяглася, тремтячи від гніву. Моє серце просто розривалося від образи за сина. Не від того, що він, можливо, мав швидкоплинне захоплення.
Молодість є молодість, чоловіки є чоловіки. А від того, що Олеся обрала найпідступніший, найбільш руйнівний спосіб для з’ясування стосунків. У його ювілей! Це ж має бути свято!
Я завжди знала, що Олеся — не найкраща партія для мого Сергійка. Він — розумний, цілеспрямований чоловік, який багато працював, щоб забезпечити їм гідне життя.
Він досяг значних висот у своїй справі, і його фінансове становище було надзвичайно стійким. А вона? Вона завжди була якоюсь холодною, не надто охайною і емоційно відстороненою.
— Олесю, ти маєш більше часу приділяти Сергію, — казала я їй якось. — Він приходить з роботи виснажений, йому потрібен затишок, тепло, увага. А ти вічно сидиш у своїх книжках чи в комп’ютері.
Вона завжди реагувала мляво, з якось пасивно.
— Людмило Петрівно, я працюю. І я теж втомлююся. А він, якщо вже так втомився, міг би й сам собі вечерю приготувати, — це була її типова відповідь.
Мене завжди обурював цей її тон. Чоловік, який заробляє великі гроші, який забезпечує її всім, має сам собі готувати? Де повага до годувальника?
Я бачила, що Сергій останнім часом був неспокійний. Він став пізно повертатися додому. Він постійно мав при собі свій мобільний телефон, навіть у ті моменти, коли раніше він цього не робив. Я помічала його відсутність і неспокій.
Якось ми сиділи втрьох, і я вирішила поговорити з ним:
— Сергійку, ти якийсь невеселий. У тебе все гаразд на роботі? Ти так пізно приходиш.
Сергій поглянув на Олесю, а потім на мене.
— Все добре, мамо. Просто багато роботи. Нові проєкти, нові зобов’язання.
Олеся при цьому нічого не сказала. Просто сиділа, попиваючи свій трав’яний напій, і дивилася у вікно. Ні запитання, ні співчуття. Нічого!
«Ось вона, причина, — думала я. — Його в домі ніхто не чекає! Він шукає розради, тепла і зацікавленості, а тут — холодна стіна!»
Якось я не витримала і поговорила з Олесею наодинці.
— Олесю, ти не бачиш, що чоловік від тебе віддаляється? Він же нещасний! Чому ти не створиш для нього ту атмосферу, про яку він мріє? Чому ти така відсторонена?
— Людмило Петрівно, — вона вперлася поглядом у мене, і в її очах, здавалося, був лід. — Я не гувернантка і не посудомийка. Сергій сам знає, чого він хоче. Якщо він незадоволений, він може поговорити зі мною.
— З тобою? Ти ж його навіть не слухаєш! Ти лише думаєш про свої особисті справи!
Ця розмова ні до чого не привела. Я зрозуміла: Сергій просто втомився від її емоційної холодністю. Це вона його виштовхнула!
І ось настала ця знаменна дата. Його ювілей. Напередодні Сергій говорив мені, що не хоче пишного святкування.
— Мамо, не варто збирати всіх родичів. Я просто хочу відпочити.
Олеся ж поводилася дивно. Вона була надто спокійна. Вона сказала Сергію:
— Звісно, коханий. Я поїду на вихідні до своєї тітки в сусіднє місто. Ти зможеш спокійно відпочити, як ти й хотів. Не хвилюйся про мене.
Сергій був задоволений. Він подякував їй, навіть не підозрюючи, яку пастку вона готує.
Олеся справді залишила дім. Але не поїхала до тітки. Вона, як виявилося, оселилася у своєї подруги неподалік. І там вона почала втілювати свій жахливий план.
Вона зателефонувала мені й іншим родичам. Моя сестра Ірина, тітка Галина, дядько Павло — усіх обдзвонила. Ніби як для того, щоб запросити на справжнє свято.
— Сергій так сумує за вами! Він дуже хоче, щоб ви його привітали! Я думаю, зробити йому справжній сюрприз — прийти рано-вранці, з кульками, з конфеті! Він буде так зворушений! — казала вона.
Родичі, наївні люди, повірили. Звісно, вони скучили за Сергієм. Тай я грішним ділом погодилась. Ну в сорок років такий сюрприз то ж приємно, так?Ми домовилися зустрітися біля його під’їзду о шостій ранку.
Насправді ж Олеся все прорахувала. Вона знала, що саме в цей ранній час, коли її немає вдома, Сергій, найімовірніше, буде не сам.
Я примчала до їхньої квартири десь о шостій ранку. Ми зайшли у квартиру всі разо шумно викрикуючи вітання ювіляру. Відчинили двері у нас було кілька хлопавок із конфеті, їх ми і хлопнули. Але перш ніж конфеті впало на підлогу ми побачили, що Сергій не сам.
— Мамо, — Сергій побачив мене. Він підскочив, поспіхом натягуючи на себе одяг. Його обличчя було червоним, немов буряк.
Я кинула погляд на ліжко. Там була молода дівчина, яка усіма силами намагалась заховатись хоч кудись.
Дівчина, набагато молодша за Сергія, зі світлим волоссям. Навіть із цієї відстані було видно, що вона виглядала, м’яко кажучи, розгубленою.
Але мене обурила не вона. Мене обурила сцена, яку влаштувала Олеся.
— Сергію, це що таке?! — Я підійшла до сина. Але я не питала про його вчинок. Я питала про її.
— Мамо, я все поясню. Це просто непорозуміння, — він намагався мене обійняти, але я відсторонилася.
— Яке непорозуміння?! Твоя дружина скликала всю родину, щоб ти опинився в такій ситуації! Вона навмисне це зробила! Олесю! — Я повернулася до невістки.
Вона впала на диван і почала голосно, дуже артистично, плакати.
— Я його кохала! А він мене так зрадив! У наш дім! Наш ювілей! — Її голос лунав на всю квартиру, створюючи неймовірний звуковий ефект драми.
Родичі обступили її, висловлюючи їй співчуття, а Сергія, мого сина, ніхто не підтримав.
— Як ти міг, Сергію?! Олеся ж така добра до нас! — дорікнула йому тітка Галина.
— Вона така чудова невістка! Як ти міг так вчинити з нею! — додала Ірина.
Я ж, навпаки, відчувала лють, яка кипіла в мені. Я знала, що Олеся — хитра інтриганка. Вона не плакала від образи. Вона плакала від задоволення, що її підлий план спрацював.
Сергій намагався виправдовуватися, але його ніхто не слухав. Голоси родичів, які обступили його, були, як єдиний хор обурення.
— Заспокойтеся! — Я підняла руку, намагаючись перекричати галас. — Ви не розумієте, що тут відбувається?! Це ж усе підлаштовано!
— Мамо, припини! — Сергій прошепотів мені. — Це вже занадто.
Я глянула на Олесю. Вона продовжувала схлипувати, прикриваючи обличчя долонями, але я бачила, що її плечі не здригаються від справжнього смутку. Вона грала свою роль.
Тим часом та дівчина, Світлана, поспішно одяглася і тихо, мов мишка, вислизнула з квартири. Вона була лише випадковою, дрібною деталлю у великій схемі Олесі.
Нарешті Сергій підійшов до Олесі, намагаючись її втішити, приніс вибачення, але вона відштовхнула його. Вся родина дивилася на Сергія, як на найгіршого порушника всіх моральних норм.
Цей день народження Сергій запам’ятав назавжди. Це було дуже неприємно, образливо і принизливо, зрештою.
Я залишилася з Сергієм, коли всі розійшлися.
— Мамо, ти ж бачила, що вона зробила! — Сергій був виснажений.
— Бачила, синку. І я тобі скажу: ти правильно зробив, що покинув її. — Я обійняла його. — Вона — зла, підступна жінка. Вона влаштувала цей цирк, цей позор, замість того, щоб поговорити з тобою! Вона знала, що ти пізно приходиш, і вона все це терпіла, виношувала цей план!
— Вона казала, що підготувалася до розлучення, зібрала документи, докази, щоб розділити спільне майно, — Сергій опустив голову.
— Звісно! Вона думала лише про матеріальне! Про цей її брудний план! Хіба ж це кохання? Хіба це стосунки? Ні! Це холодний розрахунок! Вона знала, що твоя сім’я завжди буде на моєму боці, тому вона й зібрала їх, щоб створити тобі репутацію поганого чоловіка! Але вона не врахувала, що така її поведінка лише підтверджує, що вона тобі не пара!
Я дуже рада тому що нарешті мій синочок буде вільний. Він позбувся цієї токсичної, підступної жінки, яка перетворила його ювілей на ганебну виставу. Я допоможу йому у всьому.
Нормальна дружина мала б поговорити, запитати, спробувати зберегти сім’ю, або, якщо вже неможливо, тихо розійтися. А не влаштовувати цей цирк на знаменну дату.
Ні, Олеся не дружина. Вона — руйнівниця. І мій син правильно зробив, що покинув її. Хіба ж не так?
Головна картинка ілюстративна.
