Сестра мене картає, каже що не очікувала від мене такого вчинку, тим паче, що саме вона біля мами все життя жила і маму догледіла. Та я й сама знаю і розумію, що вийшло не надто гарно, але ж саме Марія винна у тому, що от так усе нині обернулось.
Я ніколи не думала навіть, що мені у село доведеться повертатись та ще й у такому віці. Та й у чоловікові своєму я була певна, як і в тому, що життя моє визначене і буде протікати от так, як було 35 років поспіль.
Та мій Макар раптом закохався на старість років. Любов та накрила мого чоловіка, затулила очі і вуха, вимкнула совість і всю людяність. А ще коли молоде його кохання повідомило, що при надії, то він і зовсім берегу пустився.
Мусили ми розлучатись і дім свій продавати. Гроші розділено було на чотири, бо ж ще ж і дітей дорослих мали. От так у свої 55 я залишилась без дому і чоловіка.
Куди було йти? Ото і є у мене, що спадкова частка у домі матері. Хата там не велика, та ще й сестра із дітьми проживає усе життя, та як немає вибору, то я туди подалась.
Сестра мене зустріла без радості. То ще вона мені на порозі своїм запитанням показала про те, чи я на довго “до неї” на гостину завітала. Коли ж почула, що я жити буду, бо ж маю свою законну половину у цьому домі, здійняла лемент.
Мені і так важко було, а тут ще й сестра із докорами. Бачте, маму вона догледіла, була при мамі усе життя, а я на все готове прибула. Але правда в тому, що жила вона при мамі, а от я мамі фінансово завжди допомагала. А коли вона маму гляділа, то я їй ще на той час по п’ять тисяч висилала щомісячно.
— Знайдем тобі окрему хату і живи собі. Хіба то по-людськи от так робити, сестро. Що значить “твоя половина”? Мені куди усю сім’ю, на вулицю, бо ти приїхала?
Та я й сама розуміла, що виходить не гарно, та що ж мала робити, поясніть мені? Діти у місті живуть, донька у приймах, а син квартиру орендує. Я не багачка, а нова хата, то ремонт. Ну а звідки і з яких коштів його робити, як після розлучення маю лиш три тисячі доларів?
Ох і веселого життя мені сестра влаштувала доки я коло них була. За пів року життя я посивіла, бо Марія мала твердий намір мене виселити, або зробити усе, аби я з’їхала.
Першою думкою мені було відділити свою половину, але у нас хата на три кімнати, то що ділити? Кажу Марії: “Викупи мою частку, я собі вже згодна переїхати куди, але не маю фінансів на купівлю окремого житла”.
Та Марія затялась. Мовляв, ні копійки не буде давати за своє і крапка. Думала вона, що я не зроблю отого кроку, не зважусь, та я вже у такій ситуації опинилась, що вибору не мала ніякого – сказала що буду свою частку на продаж виставляти.
Будинки у нас в селі дорогі, бо поруч відомий курорт. За отримані кошти я змогла придбати добротний дім, але не в рідному селі, а там де все життя прожила. То чого мала відмовлятись?
Я таки зробила задумане і мою половину викупила якась сім’я. Я поїхала, а сестра мені лиш телефонує, картає та “добра” бажає, бо та сім’я розділила дім, добудувала другий поверх і подвір’я тепер переділене навпіл височезним парканом. Більш того, самі вони там не проживають, а здають в оренду тим, хто бажає на відпочинок приїхати. Тож у сестри там весело щодень.
Звісно, мені сестру шкода, шкода хати маминої і наших відносин. Та що я мусила робити? Хіба був вихід інший?
От скажіть, ви б інакше вчинили на моєму місці?
Головна картинка ілюстративна.