Вона ще говорила, а я згадувала, як же щасливо я жила в цій родині. Молодша-найсолодша? Якби не так! Завжди перша і найкраща була моя сестра Надія, мамина і татова гордість.
Надійку до татової бабусі з дідусем на море, а мене до маминої в село, Наді новий одяг, а мені те, що вона носила, Наді комп’ютер, а мені обійдешся, бо «оцінки погані». Я не знаю, чому так було, не знаю. Мама завжди Надю хвалила, а тато просто був відсторонений, але завжди ставав на бік мами.
В селі з бабусею мені було спокійно і добре, для неї я була найкраща і єдина. Вона вчила мене куховарити, варити варення і закривати закрутки.
– Мамо, Валя такі смачні пиріжки пече, геть як в бабусі, – захоплено казала Надя, смакуючи ними, але мама аж розчервонілася.
– Яке мені досягнення! Нічого в житті не хоче, тільки на кухні стояти. Ось така буде її доля! Хоч би книжку якусь прочитала!
Мені не були цікаві книжки, не цікаві жіночі журнали і серіали. Я любила щось помішувати, смакувати, додавати цікаві нотки. З пиріжками бабуся навчила мене готувати пляцки, як вона їх називала, то були такі прямокутні коржі і це все чим вони відрізнялися від тортів чи іншої випічки. Коли в селі було храмове свято, то бабуся пекла п’ять видів цих пляцків і ми їх смакували до свята, знімали пробу, як вона казала і після свята, бо треба з’їсти аби не зіпсувалося. Ось тоді й розкрився мій талант. Всі бабусині гості були в захваті, а це ж реклама і першим моїй замовленням було спекти один пляцок на весілля. І відтоді й почалася моя професійна діяльність.
В той час сестра готувалася вийти заміж, наречений був таким красивим, що я в нього закохалася, так, перше юне кохання моє. Я знову думала про те, що все найкраще дістається сестрі і не могла бачити, як молоді воркують.
– Спечеш на моє весілля торт?, – спитала сестра.
– Ну, хоч якось виграємо, а то я вже й не знала, як ти нам пригодишся, – відказала мама.
Так, торт вдався, але сімейне життя сестри – ні. Я поїхала в інше місто і бачилася з рідними лише на великі свята, бувало, що вони святкували, а мені не телефонували, мовляв, та так, зібралися чисто випадково, чого тебе з міста витягувати?
Не знаю чим я себе видала, але сестра почала здогадуватися, що я закохана в її чоловіка. Може, через той випадок, коли Вадим сипав на кухні компліментами, думав, що ніхто не чує і прошепотів, що я стала справжньою красунею?
Я той спогад гріла в своєму серці довгі роки, особливо, коли сестра бідкалася, що він не має стримання в походеньках. Я мріяла, що він на мені спиниться і ми заживемо довго і щасливо.
Минуло десь років п’ять, у Наді вже було двійко дітей і на хрестини до її меншої дитини мене нарешті було покликано в ролі куми. Справа не в тому, що вона згадала про сестру, просто на той момент я вже змогла на своїх тортах купити собі квартиру. Мама була просто вражена і казала, що люди її дивують, бо як можна таке дороге замовляти.
І ось на хрестинах я й глянула на Вадима геть по-новому. Його спосіб життя на ньому відобразився так само, як і переживання на моїй сестрі. Він знову підстеріг мене на кухні і вже шепотів про кума і куму, а мене аж пересмикнуло. І цього чоловіка я любила? Де були мої очі і вуха?
Я поїхала до батьків, а він серед ночі прийшов в мою кімнату, я зняла галас і сестра прибігла. Той казав, що просто помилився дверима, а сестра й давай на мене, що це я мрію аби у неї чоловіка забрати. Я встала і зібрала речі та викликала таксі і так доїхала до свого міста. Більше до батьків я не їхала, бо чула ще й досі, як мама підтакує сестрі.
Через роки сестра мене перепросила. На той момент у мене все було чудово, а вони й далі варилися в тій чудесній атмосфері трикімнатної квартири. Я пробачила, бо так жити, то в стократ більше будь-якого покарання.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
