Сестра не полінувалась і на цей раз навіть гроші знайшла на дорогу, а все для того, аби зі мною серйозно побалакати. Взяла з собою усіх онуків, навіть плюс 40 її не спинило. Я не очікувала чогось подібного, тому не одразу й знайшлась, як їй відповісти.
Так склалось життя. що у свої 47 я не маю сім’ї. Була я свого часу заміжня, прожили 10 років, але діточок у шлюбі не було. Одного дня чоловік мій повідомив, що його колега при надії, чоловік її покинув і він вирішив, що як не буде у нього своїх діток, то стане татом для тієї. Пішов він.
Я ж сама у квартирі нашій залишилась, однак на те, аби оплакати свою долю часу не мала. У той період саме мама моя злягла. спочатку ходила ще поволі. а потім лиш на візочку.
Сестра одразу сказала, що допомогти нічим не може. У неї троє діток, старшому 18, молодшій лиш шість. Я розуміла все, тому ні грошей, ні участі у догляді за мамою я в неї не просила. Я до мами переїхала а двокімнатну квартиру свою здала в оренду. от на ті гроші ми із нею і жили.
Сама я й хату нашу перебудувала. Все ж, коли у домі людина лежача, то треба трішки інші умови. І пороги треба прибрати і вбиральну більшу зробити. Та й на вулицю виїхати якось треба і там все для маминої зручності обладнати. от так, рік за роком, п’ятнадцять років і минуло.
Уже давно у сести і діти виросли і син оженився. але їй все до мами не було часу. а я й не наполягала. У кожного із нас своє життя і то був її вибір. Я справлялась, коли хотіла відпочити, то сусідку наймала. Добре, що квартиранти у мене хороші і оплачували вчасно. Була я й у Єгипті і Турції, їздила Європою. не буду жалітись, адже комусь важче у тисячі разів.
І от мами нашої два місяці тому не стало. Коли її в останню путь проводжали, то сестра приїхала в останню мить. Бідкалась на те, що ледь гроші на дорогу знайшла і ті позичила. Жалілась на те. що навчання доньки дороге, що не мають вони і на себе грошей не те, щоб обід по мамі справити.
А я що? Оплатила все, адже ні на що інше і не сподівалась. Рита давно відсторонилась від усього, що стосувалось матері, тож чого мала робити інакше цього разу?
А це, вчора на подвір’я заїхала сестрина машина. У мене від здивування мову відняло, адже ще нещодавно вона жалілась на брак грошей, а тут авто на бензині і аж сотню кілометрів їхала. Приїхала вона не сама, а з шістьма онуками своїми. Я чекала, до чого ж те все буде.
— Ілона, – почала вона розмову після обміну люб’язностями і кави, – Я приїхала з тобою поговорити на рахунок маминого дому. Ти одна. У тебе немає ні чоловіка, ні дітей, зате є квартира у столиці. А от я, як бачиш, маю заради кого жити і для кого дбати. Будинки у селі дорогі, я порахувала, то грошей вистачить від продажу на те, аби старшому сину нарешті узяти квартиру на виплату. Практично половина суми виходить. Я виставила дім на продаж в інтернеті, відгукнулось уже вісім покупців. Чекати часу не має, Невістка при надії вдруге. Треба встигнути до появи малюка у квартирі ремонт зробити.
Я від таких слів не знала, чи сміятись, чи одразу біля скроні пальцем крутити. Я біля мами п’ятнадцять років була. Чого, чого, а того, що Рита на спадок буде мати совість претендувати, я не очікувала зовсім.
Вона мене швидила, поривалась уже тут одразу зателефонувати покупцям, але я сказала, що із документами не все в порядку і що ця хата ще на нашій бабці. Рита змінилась в обличчі і попросила якнайшвидше все владнати. з тим і поїхала.
От тепер ходжу я із кута в кут і не знаю, як вчинити правильно.
З одного боку, я не планувала у цьому домі жити, можливо лиш влітку. Все ж квартира у місті має свої незрівнянні переваг, та й здоров’я у мене від того, що я маму носила на руках. давно уже не найкраще. Тобто, ця хата ніби як і не треба мені зовсім. Най би сестра продавала, адже племінник і дійсно уже багато років винаймає житло.
А от із іншого боку, маму я гляділа. 15 років це не два і не три, це ціле життя. яке пройшло повз. За цей час сестра про маму згадувала лиш на свята і то в усній формі, або картинкою у месенджері. Чого я маю їй щось віддавати? З якої такої радості?
От і стою на роздоріжжі.
Як бути? Виручити сестру і племінника, чи вчинити справедливо.
А чи буде дяка мені за те, що я дім віддам? Хоча й не заберу ж я все із собою.
Ох. Розгубилась я зовсім.
Порадьте, як би ви вчинили?
25008,2023
Головна картинка ілюстративна.
