«Завтра настане найщасливіший день мого життя», — думала Іра. Всі свої двадцять років вона мріяла про цю мить: біла сукня, гості, квіти і коханий хлопець, який стане законним чоловіком. Завтра вона вийде заміж.
Ввечері, коли Іра приміряла весільну сукню, сестра Олена гірко заплакала.
— Чому ти плачеш?
— Іринко, я хочу з тобою поговорити, — плачучи почала Олена. — Коли мені було п’ятнадцять років, я закохалася. То було моє перше кохання. Ми почали зустрічатися, а влітку Андрій з батьками від’їжджав за кордон на постійне проживання. Перед його від’їздом я зважилась на блuзькiсть. Через деякий час дізналася, що вaгiтна. Вирішила, що наpoджуватиму, хоча була ще зовсім дитиною. Коли ти з’явилась, мені було шістнадцять. Разом з батьками вирішили, що я буду твоєю сестрою, а не мамою. Так важко було бути поряд, бачити, як ти ростеш, як ідеш у садочок, у школу, як ти починаєш ходити на побачення. Я була поряд з тобою у душі, раділа, коли в тебе були хвилини щастя, плакала, коли траплялося гоpе. Можливо, ти мене знeнавидиш за це, але я вчинила так заpaди тебе. Таким чином ми оберігали від оточуючих, які б зневажали тебе та негативно ставились би. Але завтра ти виходиш заміж, я втомилася бути тобі просто сестрою.
Важко передати словами, що тоді відчувала Ірина. Адже напередодні її весілля вона дізналась приголомшливу новину — її мама та, яку вона називала сестрою. Двадцять років Іра жила у брехні, яку створили заради неї. Чи пробачила вона Олені, чи визнала матір’ю? Ірина просто сказала, що їй треба усе обдумати і що завтра вона хоче, аби на місці батьків стояли ті люди, які її виховали.
Чи правильно вчинила Олена, судити важко. З одного боку, коли вона народжувала доньку, хвилювалась за її майбутнє, за ставлення оточуючих людей, а з іншого — чи мала право повідомляти новину напередодні весілля Ірини?
За матеріалами. Автор – Юлія БУГАЙ, Рівне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
