Тоня, моя молодша сестра, їй зараз сорок один рік і вона в пошуку себе і щастя, як то кажуть. Я лиш на два роки від неї старша, але мені здається, що між нами просто прірва в віці, бо вона до цих пір все міряє такими дитячими критеріями, що мені інколи аж смішно.
Я б не сказала, що її в дитинстві забагато чи замало любили, мала гарні речі, як і я, батьки постаралися дати нам добру освіту, справили весілля і все, але Тоня вважає, що доля до неї несправедлива.
Вона вискочила заміж в двадцять років, казала, що хлопець має її все життя на руках носити та всі забаганки виконувати. Але Олексій звичайний хлопчина, водій на підприємстві, яке небо в алмазах?
Жили вони у нього, в трикімнатній квартирі, але Тоні це не подобалося, вона зажадала аби батьки розміняли квартиру, а ті відмовилися.
– На свою заробіть, а тоді розмінюйте хоч на десять!, – відказала свекруха.
Тоді вони пішли на орендовану і відтоді всі кошти Олексій витрачав не на Тоню, а на квартиру. І ось тут вона й вернулася додому.
– Я варта кращого життя!, – сказала мамі, а та була щаслива, що хоч дітей нема.
У мене все тихо і мирно, як одружилася, так і досі живу. Не скажу, що багато і не раз хочеться чоловікові сумку спакувати, але потім подумаю, охолону і живу далі. У нас двоє діток будуть випускниками, то я вірю, що ост-от почну вже жити для себе.
А от Тоня відколи розійшлася з чоловіком ввесь час «живе для себе» і все чекає того, хто зробить її щасливою.
Останні її стосунки тривають вже п’ять років, але вони з перервами, бо то її Артем збирає речі і йде від неї до чергової дівчини, то вона його не приймає, то вона за ним ходить аби він вернувся. Отака коломийка вже який рік і всі мають під це під лаштуватися. На неї не можна розраховувати ні на свято, ні на будь-що інше, бо то вона лежить на ліжку з рушником на голові, бо коханий пішов, то вона не відходить від нього й на крок, бігає навколо і не має часу ні на кого іншого.
Я це сприймала попри пальці, але, коли вона вже не прийшла на мамин ювілей, то я поїхала до неї.
– Що знову, Тоню?, – спитала її я і по виразу обличчя розуміла, що Артем пішов.
– Він сказав, що Валя красуня, у неї все як він мріяв і він буде з нею одружуватися!
– Хіба він вперше таке казав?, – взялася я руки-в-боки,- Я вже й заплуталася в тих іменах, але він і далі вертається до тебе! То це був привід не прийти до мами на свято?
– Ти мене не розумієш! Я не маю ні на що сили!
– Мама тебе чекала!
– Я не мала сили прийти! Ти мене не розумієш, бо у тебе все добре. Ніхто мене не розуміє і не зрозуміє!
– Та покинь вже ти його і заспокойся!
– Кохання всього мого життя я маю покинути, бо вам це не подобається? Такі ви мені рідні і люблячі люди!
І вона випхала мене з хати! Це вже було занадто. Знаєте, той Артем такий, що жодної нагоди не пропустить і не раз мені на вухо жебонів, що могли б і зустрітися, як чоловіка вдома не буде. А Тоня в той час чи не за два метри була від мене.
Я подумала, як вона дізнається, що він про неї говорить, то його покине і ми всі матимемо спокій, а їй через якийсь час перейде.
Коли я гордо продемонструвала запис нашої з Артемом розмови, як він описував їхні стосунки, то мені лице лупилося, а вона на мене глянула і сказала, що я її підвела і я їй більше не сестра.
Вона й далі його прийняла, а зі мною й говорити не хоче. Я вже не знаю, як їй пояснити, що цей чоловік не для неї, що б ви порадили в такій ситуації?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота