Ще коли брат лиш повернувся із заробітків і ми влаштували святкову вечерю на радощах,. він мене покликав у окрему кімнату і сказав, що має серйозну розмову. Я ще й засміялась, чого то така таємничість, а він відповів, що при мамі говорити про таке бажання не має. Знаєте, я чого завгодно очікувала, та от таких його слів – не чекала.
Мій брат нині має 45 років. Уже двадцятий рік пішов, як він мешкає за кордоном. Колись, він разом із друзями поїхав по обміну студентському в Австрію. Повернувся він і заявив ошелешеним батькам, що саме Австрія – країна у якій він хоче жити і будувати своє майбутнє.
Тимур там уже пішов навчатись, паралельно працював. Нині він уже власник кількох перукарень, тож живуть вони із дружиною не бідно, але й не надто багато, як для тієї країни.
Треба брату належне віддати, бо він ні про маму, ні про мене, ніколи не забував. Усі ці роки він і передачі передавав і гроші. Не щомісячно, але коли тобі, хай раз у пів року, 500 євро падає, то, погодьтесь, досить вагома сума.
Я ж мамі допомагати можу лиш фізично. Чоловік у мене дуже добрий, але от на рахунок заробітків усе в нього косо і боком. Я вже тричі долі дякую, що ми із ним свого часу обрали не власний будинок із подвір’ям, а квартиру у триповерхівці нашого села. Не уявляю як би ми, вірніше я, справлялись маючи город двір і хлів.
Чоловік мій працює у місцевому відгодівельному комплексі охоронцем. Зарплатня не надто висока, самі розумієте. Ну а я вихователь у садочку, тут теж на статки розраховувати не варто. Маємо ще й двох синів студентів, тож наші гроші розписані до гривні. Нічого зайвого ми собі дозволити поки не можемо.
А тут, прийшов мій брат до мене, ніби як на каву, та до неї і не дійшло. Майже з порогу він почав мені вимовляти за те, що у домі матері усе тільки ним придбане:
— Таню, я ж не одна її дитина. Що за поведінка? Чого я один тільки про маму дбаю, а ти?
Мені було і неприємно і прикро такі слова чути. Так, брат вкладається фінансово, але ж я мамі допомагаю фізично. Городи ми з нею садимо і прибираємо разом. Саме на мені прибирання у домі, і саме я поруч мами днюю і ночую, якщо їй зле.
Проте, Тимур і не дослухав мене, перейшов до головного:
— Мама не молодіє. Ми повинні забезпечити їй комфортні умови проживання – зробімо капітальний ремонт! Варто котла встановити аби могла і електрикою і дровами обігрівати хату. Не зайва у її віці і тепла підлога. Ну і по дріб’язку: стіни і стелі скрізь.
Чесно, у мене на хліб у хаті і лишилось, та й то ми з чоловіком стараємось його розтягнути. А тут ремонт, отоплення, котел. Та звідки?
— Ну якщо ти не візьмеш на себе частини витрат, тоді і я не готовий просто так вкладатись у дім. Не справедливо виходить – я зараз його до ладу приведу, а згодом ми з тобою будемо рівноправними спадкоємцями. Хіба мама наперед усе документально оформить.
Мама того ж вечора зателефонувала, сказала, що ніколи на таке не піде і ніякий ремонт не примусить її розділити дітей. Вона узагалі була збентежена такими словами мого брата. Ми тоді довго розмовляли і дивувались, як він собі те уявляв.
Та ось, уже який день я ходжу і совість мені спокою не дає. У мене ж є ця квартира, то нащо мені колись половина маминого дому? Може, варто все ж пристати на братову пропозицію? Ідеться про комфорт нашої мами?
Як вважаєте?
