Ще коли мене виписували я одразу по очам свекрухи зрозуміла, що вона про все знає. Скільки років минуло, а ні я ні вона цієї теми не підіймали. Лиш коли на світ Назарчик з’явився, вона коли ми вдвох були сказала: “Оце вже мій онучок”. Тоді я не витримала і запитала, чому ж вона скільки років мовчала знаючи правду. Її відповідь мене дуже здивувала.
Так, Ілля не син мого чоловіка і про це знаю лиш я і свекруха моя. Ми тоді жили десятий рік разом, а діток все не було. Мене зрозуміє лиш та жінка, яка через це пройшла. Коли кожного дня сподіваєшся, прислухаєшся до себе, а бажаної звістки немає.
У нас був корпоратив і я дозволила собі відпочити. Не знаю, чи то випите дало свій ефект, а чи вже просто все до того йшло, але через дев’ять місяців мене з маленьким згортком зустрічав чоловік з родиною. Іллюша на мене схожий повністю, хоч я і дуже переймалась через це.
Я розуміла, що батько не мій чоловік, але говорити нікому наміру не мала. Це був мій гріх і все тут. От тільки по очам свекрухи я бачила, що вона все знає. Вона не змінила свого ставлення до мене, ніколи і слова кривого не сказала. Іллю і досі обожнює, але я бачила – вона знає.
Коли нашому сину п’ятнадцять виповнилось я відчула себе не добре. У сорок два на що хочеш подумаєш. але не на те, що спеціаліст повідомив. Я розгубилась, та й чоловік був ошелешений, але вирішили, що готові.
Назарчик викапаний тато. Навіть манісіньким так само губами приплямкував і смішно кривив носа. Коли ми зі свекрухою були вдвох і вона перевдягала малого, то сказала тихцем: “Оце вже мій онучок”. Я тоді не витримала і запитала, чого вона мовчала всі ці роки. адже я прекрасно бачила, що правду вона знала.
— А я хіба не мама своєму сину? – запитала вона в мене, – Хіба не бачила, як вам важко через те, що діток не маєте? Чи я щастя своїй дитині не бажаю? Тобі у ноги кланятись готова, бо ж знаю. як ти сина мого кохаєш і що пішла ти на той крок уже коли до крайньої межі дійшло все. Ти поглянь, який Ілля у нас славний і хороший. А як син мій до нього прив’язаний. Чого я мала щось комусь казати? Ілля син мого сина і ніхто ніколи не скаже інакше. Ти мене чула? – глянула на мене грізно.
Відтоді минуло багато років. Уже й свекрухи моєї на світі немає, Ілля оженився. І знаєте, дивлячись на їхнє життя із невісткою я розумію, якою ж мудрою була моя свекруха.
Не знаю, чи змогла б вчинити так само, як колись зробила вона. Чи змогла б змовчати, чи змогла б прийняти і так голубити чужу мені дитину, закривати очі на правду.
А може це тільки я така і саме такими повинні бути свекрухи: дбати про щастя синів яким би воно не було?
Як вважаєте?
Олена Р.
15,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
